Розділ 3

Андрій

Мій номер у готелі був розташований в самому кінці коридору. Я швидко розібрав валізу, переодягся у зручний одяг і з жадібною усмішкою дістав із сумки з апаратурою новий об'єктив для зйомки пейзажів.

Отримавши заявку на зйомку природи та міста, чесно зізнаюся, скривився. Не зовсім моє. Яким же було моє здивування, коли мені пояснили, якої природи та якого міста! Зальцбург! Альпи у снігових шапках та рукавичках, старовинні фортеці та собори – мрія, а не робота!

Натхненний зимовою казкою у передчутті завтрашнього плідного робочого дня, я обережно поклав об'єктив назад у сумку і спустився в ресторан готелю повечеряти. Приглушене світло та відносно невелика кількість людей у ​​залі ресторану сприяли комфортному прийняттю їжі. Абсолютно розслаблений, я сів за столик, зробив замовлення та розблокував екран телефону.

"Привіт! Сумуєш? Я вже в готелі, все гаразд»

Тут же надійшла відповідь від Маринки:

«Незвично на самоті вдома. П'ю чай і дивлюся комедію, щоби не сумувати. Як доїхав?»

«Стомився дуже, поки дістався»

«Не заздрю тобі. Як Альпи?

«Ще не бачив, приїхав, коли вже було темно. Завтра надішлю тобі фото».

Несподівано від екрану телефону мене відвернув якийсь різкий рух збоку. За столиком ліворуч за кілька метрів від мене якась блондинка закотила сцену чоловікові, він схопив її за руку і щось тихо наказував німецькою мовою. Ох вже ці арійці: гарячі не лише у кіно, а й у житті!

"Буду чекати з нетерпінням!" - надійшло нове повідомлення від Маринки.

Офіціант граціозно поставив переді мною тарілку з якоюсь стравою з м'яса та картоплі. Німецької мови я не знаю. Та й англійська в мене не дуже, тому просто навмання тицьнув пальцем у меню. Як я збираюся тут жити та працювати тиждень – взагалі не зрозуміло. Але цим тільки цікавіше.

Взявши виделку і ніж, я взявся їсти і складати в умі маршрут завтрашньої прогулянки з камерою. М'ясо виявилося напрочуд ніжним і смачним, а ось картопля – зовсім не така, як наша. Якась прісна. Я підняв вказівний палець, покликав офіціанта та попросив рахунок. Мій погляд знову мигцем зачепив білявку зліва. Тепер вона сиділа з опущеною головою, сумно дивилася в тарілку з незайманим салатом, слухала чоловіка і ледь помітно кивала. Німець, судячи з його інтонації, говорив з нею грубо.

Дівчину стало шкода, але не в моїх правилах втручатися в чужі стосунки. Думки на цю тему швидко зникли з моєї голови, я розрахувався за вечерю і повернувся в номер. У мене був чудовий план - лягти і нарешті по-людськи виспатися, тому що знімати вдень, ретушувати вночі і спати по дві-три години на добу стало вже шкідливою звичкою.

Але не сталося, як гадалося! Нереально жорсткий матрац нестерпно дратував і не давав ніякої можливості розслабитися. Я майже годину крутився збоку на бік. Потім нарешті задрімав, але різко схопився, коли в коридорі голосно грюкнули двері. І тільки знову почав провалюватись у сон, як за стіною пролунав жіночий голос.

Я, звичайно, все розумію: ще рано для сну, але ж треба якось розуміти, що є навколо й інші люди, що хочуть відпочити! Жінка говорила не те, щоб голосно, але цей безперервний гул не залишав мені жодного шансу на сон.

"Ну як фільм?" - набрав я повідомлення Марині.

«Класний! Я сміялася вголос»

«Скинь посилання, теж подивлюся»

Я підвівся з ліжка і дістав ноутбук. Баба за стіною не замовкала. Їй-богу, побачу її – висловлю все, що про неї думаю. Щоб не чути шуму, я одягнув навушники і поринув у захоплюючий сюжет фільму. Півтори години за переглядом комедії пролетіли непомітно. Під фінальні титри я зняв навушники, закрив кришку ноутбука і відставив його на тумбочку. Жінка за стінкою нарешті вгамувалась. Втомлений і щасливий, що нарешті зможу поспати, я прикрив очі і заснув.

***

Мій сон був жорстоко розрізаний пронизливим звуком будильника. Шість ранку. Відчуваю себе жахливо, ніби й не лягав. Але мені потрібне гарне ранкове світло, тому діяти треба швидко. Поспіхом прийняв душ, одягся, закинув на плечі рюкзак з апаратурою і відчинив двері, щоб вийти в коридор. Не знаю, що мною керувало, але, проходячи повз сусідські двері, зупинився. Через цю дурну жінку я не виспався. Може її взяти і збудити? Хай знає, як воно!

Посміхнувшись, я підняв руку і голосно постукав. За дверима почулося шарудіння, потім жінка невдоволено простогнала і знову затихла. Я набрався сміливості і постукав вдруге. Цього разу за шурхотом почулися легкі кроки. Двері голосно відчинилися і на мене витріщилася зла та заспана блондинка. Та сама дівчина, що вчора з'ясовувала стосунки з чоловіком у ресторані, але зі скуйовдженим волоссям, босими ногами і загорнута в ковдру. Її вигляд мене розсмішив. Широко посміхаючись, я козирнув:

- Гутен морген, фрау!

Вона ошелешено витріщилася на мене заспаними очима, а я різко розвернувся і, сміючись, пішов уздовж коридором.

- От же дебіл! – почув я тиху лайку за спиною і звук дверей, що зачиняються.

Вау, то вона ще й з наших! Що ж, то краще! Я тебе навчу, люба сусідко, спати ночами!

Наталка

Клаус загнав мене в глухий кут. Мені варто було встати і піти одразу, а ще краще – взагалі сюди не приїжджати. Але я виявила слабкість і затрималася у ресторані, дозволивши маніпулювати собою та своїми емоціями. Він дав мені чітко зрозуміти, що він не тільки в курсі, як і де живе моя мама, але також відкрив ще кілька козирів, які просто не залишили мені виходу.

Німець відкрився для мене з іншого боку, з темного та гнилого. Його погрози не налякали мене, але заставили засумніватися. Крім того, я досить давно з ним знайома і чудово знаю, що у справах він людина слова. Як щось каже, то обов’язково зробить. Чи я його зовсім не знаю? Господи, я ж взагалі наївна ідіотка, коли мене ось так розвели і використовують, як пішака, у якихось брудних справах!

В результаті наших перемовин я погодилася змінити документи. Звичайно, не просто так, а висунувши кілька умов. Ми підписали угоду про розрив ділових відносин без будь-яких претензій. Звичайно, ця угода набирала чинності на ранок після вечері з партнерами Клауса, але все ж таки я відчувала якесь світло в кінці тунелю. Також Клаус зобов'язався представити мене своїм партнерам під вигаданим ім'ям і організувати можливість зникнути ще до того, як ті протверезіють.

Все, начебто, складалося найменш болючішим чином. Ось тільки в душі оселилися сумніви, страх невідомості і огида до всього того, що відбувалося. Я боялася не за себе і не за маму. Швидше було страшно від того, що я всі ці роки не розуміла, з ким мала справу і зовсім не уявляла, як далеко може зайти Клаус.

Піднявшись до себе в номер, я зрозуміла, що не можу все це тримати в собі. Мені треба було з кимось поговорити. І бажано з тим, хто може допомогти не лише «жилеткою», але й слушною порадою. Не вагаючись у виборі, я на автоматі набрала номер подруги.

- Олесю, привіт! Є до тебе серйозна розмова.

Я в подробицях виклала їй свою ситуацію, вислухала її нотації про моє вміння вляпатися, а через півтори години бесіди, ми нарешті дійшли до конструктиву.

- Загалом так, слухай. - діловим тоном заговорила Олеська. - Іди завтра на цю вашу зустріч, працюй, наче нічого не трапилося. Нехай собі спілкуються та обговорюють умови. А я тим часом проконсультуюсь із нашим юристом на роботі. Може, підкаже, щось по справі.

Мені нічого не залишалося, крім як погодитись. Зрештою, підписання тільки післязавтра ввечері і ми маємо майже два дні на те, щоб знайти вихід, як мені уникнути участі у підписанні.

Я відключила дзвінок і, поклавши телефон поряд із подушкою, прикрила очі. Вперше за багато років я раптом зрозуміла, що я втомилася. Втомилася працювати в три сили, не знаючи сну та відпочинку. Втомилася нести на собі тягар відповідальності не лише за себе та маму, а й ще й за цілий штат співробітників та їхні сім'ї. Втомилася від цього шаленого ритму, в якому я йду в нікуди. Втомилася від порядку, який налагоджувала роками і вимагала, щоб його дотримувалися усі.

А що за фактом? Мені тридцять сім. У мене немає нічого, крім грошей та гордості за свої досягнення. Немає чоловіка, на якого можна було б покластися і відчути себе жінкою, а не конячкою. Якби я мала чоловіка, було б кому зараз мені вправити мізки за цю ситуацію з Клаусом і захистити від нього. А так… ще пару років – і клімакс, самотнє існування наодинці з собою, такою от успішною бізнес вумен.

Хвилина філософії закінчилася тим, що я провалилася в глибокий сон, який порушив гучний стукіт у двері.

Я розплющила очі і потяглася за телефоном: без п'ятнадцяти сім ранку.

- Ааа, - простогнала я вголос, перекинулася на інший бік і, накрившись з головою ковдрою, вирішила спати далі.

Стук повторився. Я встала з ліжка і, загорнувшись у ковдру, пішла відчиняти двері. На порозі стояв статний чоловік років сорока з якимись нездорово щасливими очима. "Точно обкурився і помилився номером" - подумалося мені, як раптом він витягнувся по струнці, по-військовому віддав честь і голосно промовив:

- Гутен морген, фрау!

Я шоковано вилупила очі на нього, а він собі просто засміявся і пішов геть.

- От же дебіл! - пробурчала я, повернулася до кімнати, сіла на край ліжка і витріщилася на двері: «Що це взагалі таке тільки що було?».