Guten Morgen Frau

Наталка

Моє життя було цілком звичайним. Мені тридцять сім, я вважаю себе красивою і успішною жінкою. Живу на своє задоволення і ні в чому собі не відмовляю.

З особистим життям у мене не склалося. Вже не знаю, що в мені не так, та ось тільки далі двох-трьох побачень справа зазвичай не заходила. Тому в мене періодично з'являлися тимчасові коханці, чисто для здоров'я, а свої моральні потреби та материнські інстинкти я направила на свій бізнес.

О, робота стала для мене всім! Закінчивши з червоним дипломом факультет іноземних мов, я зі своєю англійською на борту, а також німецькою та іспанською в багажнику, одразу озброїлася амбіціями і прийняла рішення, що ніколи не працюватиму на когось. Тільки на себе!

Свій бізнес я розпочинала з нуля. Піднімаючись із самих низів, зміцнювала, вирощувала та вкладала в нього душу, як у рідну дитину. І на сьогоднішній день моя агенція перекладів виросла до найбільшого та відомого у місті.

По буднях з самого ранку і до пізньої ночі я працюю, у вихідні у мене салон краси і мама, яка пече пиріг і чекає мене в гості щонеділі, навіть якщо я у відрядженні.

Незважаючи на великий штат перекладачів, які працюють чи не з усіма мовами світу, я так і не змогла вийти з оперативної роботи, щоб повністю присвятити себе управлінню компанією. На самому початку, коли я особисто перекладала документи, конференції та переговори, у мене сформувався жорсткий кістяк постійних клієнтів, що досі воліють працювати виключно зі мною.

Саме так і траплялися відрядження. Ну а чому б і ні, якщо відкривається можливість побачити світанок у Парижі, пошопитися у Мілані чи скупатися у Середземному морі. При чому всі витрати на дорогу та проживання оплачує клієнт, а я за поїздку заробляю стільки, що можу не просто покрити особисті витрати, а й допомагати мамі, і відкладати на майбутнє.

Загалом роботу я свою люблю. А вона любить мене. Принаймні мені так здається.

Звичайно, є у моїй роботі й мінуси. Іноді такі поїздки закінчуються мігренню, осиплим голосом і набряком ніг, тому що буває, не тільки на шопінг, але навіть у туалет сходити ніколи. Бігаєш з шостої ранку до пізньої ночі на підборах і перекладаєш-перекладаєш-перекладаєш. Але найнеприємніше те, що часто перекладач перетворюється на мимовільного свідка.

Що я тільки не перекладала за дванадцять років своєї роботи: і корпоративні таємниці, і змови, і особисті секрети, і навіть зйом VIP-повій для свого клієнта в Амстердамі. Я дівчина без комплексів і вмію тримати язик за зубами. Саме тому, що я "своя" перевірена людина, мої клієнти вважають за краще продовжувати працювати виключно зі мною. І чим довше працюєш із людиною, тим більше знаєш про своїх клієнтів.

Але. Кожен свідок боїться, що рано чи пізно його приберуть. Без погроз, без натяків. Просто тому, що людина, яка багато знає, є ризиком і потенційною небезпекою.

Десь усередині мене зароджувалося погане передчуття з прозорим натяком на те, що час із цим усім зав'язувати, переключитися на управління і дати дорогу молодим.

З кожним "Наталонько, будь ласочка!" я на це передчуття забивала, клятвено обіцяючи, що "Ось востаннє поїду, і все!", відтягуючи той момент, коли доведеться закінчити перекладацьку діяльність і стати виключно директором.

І чи за мою нерішучість, чи за якісь інші гріхи, але доля вирішила мене покарати.

Мій ранок починався як завжди: вівсянка та кава на сніданок, ідеальний денний макіяж, строгий костюм, класичні туфлі та модна сумочка. Таксі до роботи. 10 хвилин у дорозі. Скляні двері: і ось воно, моє персональне королівство товмачів та поліглотів.

О 9:00 я заходжу в кабінет, сідаю у своє крісло і беру зі столу філіжанку гарячої та ароматної кави. Ще 5 хвилин на завантаження режиму "Робота". Усе. Почали.

Так, я люблю плани, графіки, порядок, чіткість та пунктуальність. Того ж вимагаю від своїх підлеглих. Іноді їм зі мною не солодко, але загалом у нас зібрався досить розуміючий і дружній колектив.

Сьогодні я прийшла на роботу і одразу відчула, що моя система десь дає збій. Спочатку мій ноутбук не хотів завантажуватися і запустився лише з третьої спроби. Потім я не виявила у пошті кілька важливих листів, які мала отримати ще вчора. Зрештою, кудись поділася Юля, моя помічниця, яка ще о 9:05 мала забрати порожню чашку з-під кави.

Я потерла скроні руками, відчуваючи, що щось іде не так. Ні, я не забобонна, але подібний початок дня не обіцяв нічого доброго.

Я дістала телефон, щоб поцікавитися таємничим зникненням помічниці, як він задзвонив "Казками Віденського лісу" Йоганна Штрауса.

Це моя особиста фішка: розподіляти клієнтів у групи залежно від того, якою мовою ми працюємо, і призначати їм мелодії відповідних країн.

Відповідно до мелодії в моїй голові спрацьовує перемикання на необхідну мені мову:

- Guten Morgen Klaus! Schön dich zu hören. (Доброго ранку, Клаусе! Рада вас чути.- пер. авт.)

Я автоматично заговорила німецькою і зобразила нереальну привітність.

- Доброго ранку, Наталю! – привітався німець. - Сподіваюсь у вас все добре.

Він не питав, скоріше стверджував.

- Чим можу бути корисна? - перейшла я одразу до справи.

- Наташо, наступного тижня в Зальцбурзі у мене важлива зустріч з потенційними партнерами, ви мені потрібні в якості перекладача.

Клаус – німець років сорока, який веде бізнес на території Австрії. Це один із перших моїх іноземних клієнтів. Вперше ми працювали з ним як приймаюча сторона: я представляла інтереси свого клієнта, Клаус же приїхав обговорити з ним можливий контракт. Він залишився задоволений моєю роботою і згодом неодноразово запрошував мене як перекладача на важливі конференції та переговори у Європу.

Із Клаусом працювати було легко. Мені надавалася акредитація на захід будь-якого масштабу, повне фінансове забезпечення моєї поїздки та європейського рівня оплата моєї праці. До того ж з Клаусом у нас склалися досить приємні ділові відносини.

Цього разу в мені зародилося неприємне передчуття. Знову заскреготала інтуїція, що з німим докором чекала, яке ж рішення я ухвалю. Але я вдала, що ми з нею не знайомі. Уточнила у Клауса дати зустрічі, звірилася зі своїм графіком на найближчі два тижні та підтвердила Клаусу свою готовність до роботи.

Що ж, просто чудово! Зазвичай, у роботі з Клаусом вільного часу в мене не буває. Але, якщо пощастить, я хоч раз спущусь на лижах з траси.