Глава 6

Малюнок на його рельєфних грудях заворожував своєю красою і я не стрималася. Вільною рукою (одну все ще тримав Кірос), звільнила знак від краю халату та доторкнулася до неї. На кінчиках моїх пальців відчулося легеньке поколювання, а всередині руни, здавалося, панували блискавки. Хлопець вражено поцікавився:

- Що ти робиш?

Вмить відірвала від нього свою руку, та й іншу долоню вихватила теж. Невже образився? Я хотіла тільки подивитися. Та він одразу заперечив:

- Ні, ти не так зрозуміла. Якимось чином ти наповнювала мене силою, моя магія зросла. Як ти себе почуваєш?

- Ніби так само, але я нічого не робила, лише доторкнулася.

Трохи подумавши, нарешті Кірос промовив:

- Знаєш, я вважаю, що можу дозволити собі один вихідний день. Давно вже його не мав. Покажу тобі місто, чи що ти там хотіла побачити?

Я дуже зраділа цій пропозиції, хоч не доведеться сидіти весь день у квартирі та відчувати себе цілковитою невдахою на тренуванні. Повідомивши, що екскурсію почнемо звідси ми попрямували у глиб лісу. Трохи пройшовшись, зупинилися біля незвичного дерева на якому росли різнобарвні, майже квадратні фрукти. Хлопець зірвав одного та простягнув мені:

- Це квадруc, спробуй.

З недовірою взяла його до рук. Як їсти зі шкіркою чи без? А може він як горіх, і Кірос буде знущатися з мене поки ламатиму об фрукт зуби. Не витримавши моїх вагань хлопець зірвав ще один та відкусив від нього шматочок:

- Не бійся, не отруйний. Я не такий підступний як ти думаєш.

Його вміння чути думки дратувало. Обережно відкусила маленький шматочок. По губах потік солодкий в’язкий нектар, а м'якуш нагадував аґрус, але з присмаком винограду. Смак мені сподобався, тож уже без вагань продовжила їсти. Довелося зізнатися, що фрукт справді смачний. Це був мій перший сніданок за сьогодні. Кірос запропонував:

- Я піду до себе, одягну щось пристойніше і поснідаємо поживніше. Залишати тебе тут не хочу. Знаю твої вміння знаходити небезпеки тож вирушиш зі мною.

Оскільки особливого вибору у мене не було, змушена була погодитися. Він відкрив портал і ми опинилися у просторій кімнаті з круглими вікнами. На мій подив вона була обставлена меблями. Вони хоч і мали чудернацький вигляд та зроблені зі смаком. Велике прямокутне ліжко заставлене подушками у два ряди, тумби біля нього, масивний стіл з двома кріслами та дзеркало на повний зріст виглядали звично, проте відчувався певний стиль. Хлопець підійшов до шафи, яка мала вигнуті форми та дістав з неї пояс. Я поспіхом відвернулася до картини, яка висіла на стіні. Було враження, що дивлюся в телевізор в дорогій рамці. На ній був зображений водоспад, що рухався серед багряних гір. Поруч літали птахи, що заворожували своєю легкістю. Все виглядало реалістично. Я здивувалася:

- У тебе справжні меблі, вони не трансформуються як у мене?

- Ні, можу собі дозволити справжні, дерев`яні. Вони мені більше подобаються. Ти не лякайся, я зараз зателефоную по зв'язкофону.

Я перевела на нього зацікавлений погляд і помітила, що Кірос одягнутий у сіру футболку із зеленими візерунками та коричневі штани. На ногах красувалося взуття схоже кросівки чи мокасини чорного кольору. Він доторкнувся до вуха і перед очима з`явилося голографічне зображення привабливої блондинки з яскраво зеленими очима. Справжня модель, склалося враження, що він її на конкурсі краси зустрів. Зробивши серйозне обличчя, промовив:

- Естер, скасуй усі мої зустрічі на сьогодні. Мене не турбувати.

- Але Ви переносили зустріч з Гійомом уже тричі – заперечила дівчина і напросилася на гнів Кіроса.

- Вигадай щось, я ж сказав мене не турбувати, що не зрозуміло?

- Вибачте! – із голосом білявки зображення зникло. Я поцікавилася:

- Ти завжди такий грізний?

Він насмішкувато подивився на мене:

- Тільки з підлеглими.

- А я твоя підлегла? – хитро запитала я. Кірос легенько посміхнувся:

- А хіба я з тобою грізний?

Вдає з себе великого боса. Може нарешті дізнаюся, що в нього за таємна посада така. Проте не встигла нічого відповісти як відкрився портал і ми опинилися у невеликій кімнаті. По центру стояв стіл, застелений мереживною скатертиною та білі дивани навколо нього. Сівши на один з них, відчула, що він повторював обриси тіла додаючи комфорту. Як тільки ми примостилися, одразу на всіх чотирьох стінах змінився пейзаж і перед очима з`явився дуже реалістичний морський пляж. Зі стелі підлетіла невеличка таця, на якій майоріли голографічні зображення страв. Я поцікавилася:

- Ми в ресторан прийшли?

- Можна й так сказати. У твоєму світі, мабуть, й так це називається. Якщо хочеш можемо змінити пейзаж.

Їхні технології вражали. Нам до таких ще багато працювати. Я поспішила з відповіддю:

- Не треба й цей гарний. Може підемо звідси? Я просто не маю чим заплатити, грошей мені не видали, напевно ще не заробила.

Він гнівно просвердлив мене поглядом:

- Не хвилюйся про це, я пригощаю. І як тільки тобі спало на думку, що в кінці виставлю рахунок? То фрукта боїшся їсти з моїх рук, то тепер таке заявила. Крихітко, ким ти мене вважаєш?

Самовпевненим, нахабним … змусила себе перервати думку і лише тихо попросила вибачення. Розглядаючи зображення страв, здивувалася:

- А нам хіба не бруски принесуть?

- Ні, тут готові страви. Бруски – це дешеві замінники справжньої їжі. Вони калорійні та вітамізовані, але зроблені штучно.

Кірос обрав бажані страви. Оскільки у місцевій кухні я не експерт, то цю місію довірила йому, попередивши, що я вегетаріанка. Надіюся змилується над мною та обере щось смачне і я не куштуватиму тварин чи інших істот на кшталт Барсіка. Майже одразу таця знову з`явилася уже з готовими стравами. У моїй тарілці були червоні та зелені шматочки чогось покриті соусом. З невеликим острахом спробувала їх. Дивний смак, але мені сподобався. Хлопець уважно спостерігав за моєю реакцією, але сам ще нічого не скуштував зі своєї порції:

- Як тобі? Відгадав твої смаки?

Якось підозріло дивиться. Невже й справді Барсіка згодував? Боязко запитала що це.

- Тільки овочі, без м`яса. Хочеш спробуй мою страву, можливо більше сподобається, вона теж вегетаріанська.

У його тарілці виднілося жовте пюре та щось зелене, довгасте. Придивившись, впізнала спаржу. Нашу звичайнісіньку спаржу! Було незручно куштувати з його тарілки, але цікавість перемогла і я переконалася, що то справді спаржа. Побачивши мою радість Кірос замовив ще страви, які заповнили весь стіл. Змусив спробувати кожну, серед яких впізнала картоплю, моркву, квасолю, помідори та капусту. Здається були вироби з борошна, чимось нагадували макарони, але у вигляді тоненьких квадратиків. Наївшись досхочу в тарілках залишилася їжа, яку не змогли з`їсти. Всупереч цьому хлопець запропонував десерт від якого змушена була відмовитися. Тоді він вирішив замовити напої. Я попередила:

- Замовляй що завгодно тільки не акентус.

- Акентус? Що ще за акентус? – чомусь здивувався Кірос. Я здивована не менше пояснила:

- Зелений напій, його щовечора дає пити Джорах, але він мені не подобається, проте ніяк не наважуся зізнатися.

- Справді? Ніколи раніше не чув про такий напій, треба буде до вас зайти та скуштувати його.

Я розсміялася. Уявила як Кірос морщиться від того кислого присмаку:

- Не треба, він не смачний. Ти нічого не втратив, якщо не чув про нього раніше. Краще на каву зайди, але на жаль у нас її немає. Мабуть, у вашому світі вона відсутня.

Хлопець про щось задумався і нічого не відповів. Замовив напої, які з блискавичною швидкістю з`явилися на столі. Я не повірила власним очам. Перед мною стояла чашка омріяної чорної кави, яка своїм ароматом заповнила кімнату. Зробила жаданий ковток і згадала як скучила за цим смаком:

- Виявляється кава тут є! Така ж як і у нас. Всі ці дні мріяла про неї. Дякую!

Кірос загадково посміхнувся:

- Насолоджуйся! А що ти ще любиш пити?

Я розповіла йому про свої смаки навіть не уявляючи чи розуміє він про що йде мова. Хлопець тільки кивав та вдавав, що все розуміє, але у мене закралися сумніви щодо цього, оскільки коли почула про його улюблені страви та напої, то уявлення не мала що то таке. Ще трохи поговоривши та відпочивши, Кірос запропонував залишити це місце та трішки розважитися, але перед тим необхідно змінити зовнішність. Він одягнув на свою шию стрічку, що більше схожа на ошийник. Його обличчя змінилися. Перед мною стояв високий блондин з такими ж синіми очима:

- Якщо бажаєш обличчя можна підібрати інше, тобі ж на мене дивитися. Тут ще два варіанти.

Він доторкнувся до стрічки й замість блондина з`явився брюнет, а пізніше шатен. Стрічка могла створити три різних обличчя, але очі при цьому залишалися незмінними. Найбільше мені подобалося справжнє обличчя Кіроса, але про це я змовчала, та й взагалі засумнівалася, що то його істинний вигляд. Можливо то маска і тепер зрозуміло чому він такий красень. Вирішила запитати:

- А я бачила твоє реальне обличчя?

- Ні, насправді я старий дідуган покрий зморшками. – Ну добре хоч не жінка. Цікаво б поглянути на нього без цих ілюзій. Хлопець розсміявся: – Жартую, це я вперше перед тобою одягнув чуже обличчя, завжди ходив зі своїм. Хочу нормально відпочити, а якщо мене впізнають, то цього зробити не вийде. Тобі теж не завадить маска, якщо ховатися, то вже щоб точно не впізнали.

Надіюся Кірос не кримінальний авторитет який переховується. Таке маскування ще більше зацікавило хто ж цей чоловік насправді. Він простягнув мені такий же ошийник та обрав ілюзію повногубої блондинки, яка немов з`явилася з глянцю модного журналу. Так ось які жінки йому подобаються. Тепер не дивно, що в нього така вродлива секретарка. Мабуть, почув мої думки, оскільки заперечив:

- Ні крихітко, найбільше мені подобаються брюнетки з синіми очима.

Якось насмішкувато описав мою зовнішність. Ага, подобаються, саме тому вирішив сховати мене під маскою. Проте я в боргу не залишилася і теж мовила гостреньке слівце:

- Якщо так, то і мені подобаються брюнети з синіми очима та щетиною на обличчі. – Більш детально описала його. Озвучила правду, але йому про це знати не обов’язково. Він солодко усміхнувся:

- Але сьогодні станемо іншими. Ти маєш рацію, треба обрати менш ефектну зовнішність, будеш не такою помітною.

Тоді слід залишити мою. Та Кірос все ж обрав мені вигляд блондинки, але не таку красиву як попередня. Мою форму охоронця довелося змінити на простеньку сукню, що як варіант одягу була доступна на поясі. Сам залишився шатеном з випуклими вилицями та гострим носом і ми скористалися порталом. Опинилися у великому приміщенні, де було досить людно. Всі спілкувалися, сміялися та веселилися. Ми пройшли вглиб холу та зупинилися перед сірими дверима. Кірос приклав картку, яка була схожа на нашу пластикову і ті відчинилися. Всередині невеликої кімнати простягнулася сіра доріжка. Хлопець простягнув мені дивні широкі окуляри:

- Любиш дивитися фільми? – я невпевнено кивнула: - Зараз станеш героїнею одного з них. Який жанр фільму тобі обрати? – Не дочекавшись моєї відповіді, вирішив сам - Для першого разу думаю підійде детектив.

Одягнувши окуляри, я потрапила у світ кіно, де мені дісталася роль детектива. Кірос був моїм напарником і ми розкривали злочин. Все було дуже реалістично, інші люди та події. Навіть коли пішов дощ, здавалося, що і справді відчуваю вологі краплі на своїй шкірі. Персонажі вміло відповідали на мої поставлені запитання, хоч інколи я навмисне питала про щось божевільне, щоб перевірити їхню реакцію та заготовлені репліки. На кожну мою імпровізовану витівку знаходилася гідна відповідь чи вчинок. Кірос успішно виконав роль суворого детектива і ми розкрили злочин та арештували убивцю. Після такого фіналу зняли окуляри й з людного мегаполіса знову повернулися у маленьку кімнатку. Побачивши мій захват, хлопець залишився задоволеним. Я поцікавилася:

- А якби це була мелодрама, у тебе була б роль мого коханого?

Куточки його губ ледь помітно піднялися до верху і після коротких роздумів відповів:

- Не виключено. Ми самі обираємо бажану роль і кількість героїв. Можна і цілою групою грати, а можна і самому.

Пошкодувала, що ми не обрали мелодраму, мабуть, з нього вийшов би чудовий головний герой. Швидко відігнала від себе ці думки, які вперто переслідували мене. Покинувши кімнату та минувши хол, ми знову скористалися порталом і опинилися у величезному приміщенні, в центрі якого знаходилася дивна річ.