Глава 5
Я не заперечувала, оскільки між нами залишилося багато не сказаного. Хотілося нарешті з`ясувати наші стосунки й не зважаючи на образи стати дружиною не тільки офіційно. Ділити з ним кімнату я ще не була готова, але бажала зробити крок до примирення. Він створив стіл зі стільцями та запросив до вечері, при цьому зневажливо прогнав трансформа:
- Геть з кімнати, блохастий.
Таке звертання мені не сподобалося, тож коли той залишив нас на самоті я зробила зауваження. Джорах лише невдоволено буркнув:
- Він же мало тебе не вбив.
- І ти теж – не подумавши пирскнула я. Хоча у моїх словах звучала правда, та він вдавав ображеного. Почав виправдовуватися:
- Це інше. Я ж знав, що ти зцілишся і перевірив швидкість твоєї регенерації, щоб оцінити шанси. Сонечко, невже ти досі гніваєшся?
При цьому подивився таким винуватим поглядом, що моє серце розтануло. В глибині душі знала, що він не може бажати мені зла і є напевно єдиною людиною тут, якій можу довіряти на сто відсотків. Адже якщо я помру, то зменшиться його сила і якщо він і справді має до мене почуття, то точно не нашкодить. Проте озвучувати йому таке не збиралася, вдавала ображену:
- Більше такого не роби.
- Не буду – пообіцяв він та поклавши тацю на стіл, обійняв й поцілував мене. Його дотики стали звичними і вже були такими рідними, такими своїми. Закінчивши поцілунок, Джорах сів вечеряти. Я трохи розчарована, адже хотілося б, щоб ці поцілунки тривали довше, але все ж приєдналася до нього. За вечерею поцікавилася:
- Отже, у подружжя однакова сила так? – він зацікавлено поглянув на мене. Я продовжувала свою думку: – У теж має бути регенерація і можемо це перевірити.
Від моїх слів Джорах захлинувся їжею. Не бажає, щоб я перевірила ступінь його регенерації. Відкашлявшись та заспокоївшись, промовив:
- Так, але у мене вона з`явиться трохи пізніше, як і у тебе пізніше виростуть крила. На розвиток сили потрібен час. Ти б обачніше ставилася до того трансформа, якийсь він підозрілий.
Швидко перевів тему. Щось не розповідає мені, щось замовчує. От тільки б знати, що саме. Може знову наказ отримав берегти в таємниці. Вирішила не діймати запитаннями й просто підтримала розмову, зрештою сам розповість коли буде готовий чи коли йому дозволять. Знову смакувала той дивний зелений напій який не дуже подобався. Треба буде сказати, що не люблю, а то пити його щовечора входить у звичку. Але сьогодні промовчу. Поглянувши на Джораха, я зрозуміла, що щось таки ті руни тямлять, не дарма опинилися на наших руках. Мене заворожував його природний шарм, як він граційно поправляв своє розкуйовджене русяве волосся, його усмішка та погляд повний любові. Знову почала втрачати розум у його присутності.
Він ніби знаючи про мій стан, підійшов та взяв за руки. Я підвелася й опинилася у полоні його обіймів та спекотних поцілунків. Вся образа на нього зникла вже й не розуміла чого так відреагувала на той вчинок, адже справді хотів якнайкраще. Не вірилося, що такий чарівний хлопець є моїм чоловіком. Здавалося він найкраще, що було у моєму житті.
Раптом Джорах відхилився від мене, притиснув рукою власне вухо та перед нами з`явилася голографічна проєкція Кіроса. Він гнівно мовив:
- Джорах, негайно до мене. Нам треба поговорити наодинці.
Зображення зникло. Помітивши мій розгублений погляд, чоловік пояснив:
- Зі мною щойно зв`язався Кірос, як ти помітила, я мушу йти. Напевно щось серйозне, раніше ніколи не викликав до себе аж туди. Постараюся якнайшвидше повернутися.
Моєму здивуванню не було меж:
- Це такі у Вас телефони? А мені чого не дали?
- Він називається зв`язкофон, носиться у вусі, зовсім не помітний. Тобі пізніше видамо. Все, я побіг.
Швидко поцілував у щічку та поспішно зник. Чоловік залишив мене з купою запитань на які не було відповіді. Отже, Кірос таки мені не довіряє, якщо вимагає розмову наодинці. І цікаво куди це «аж туди?» Я перетворилася на їхню маріонетку, роблю все, що вони хочуть. А хіба є інший вибір? Стала їхньою заручницею. Єдиний мій шанс - це скористатися порталом. Коли Кірос повернеться за дружиною я залишуся у своєму світі. Поки доведеться грати в їхню гру. Дивно, але як тільки Джорах зник я змогла мислити тверезо. Почуття до нього затуманюють мозок.
Деякий час продовжувала чекати чоловіка, але так і не дочекавшись, не помітила як заснула. Прокинулася від сповіщення про його прихід. Швидко зіскочила на ноги та впустила гостя до кімнати:
- Доброго ранку, я тебе розбудив?
- А що вже ранок? – здивувалася я. Навіть не помітила як минула ніч. Це ж я повинна була чекати його до світанку? - Що хотів Кірос?
Джорах як завжди відмовчувався:
- Та так, справи. Трохи затримався у нього, тож вирішив вчора не повертатися, щоб не розбудити. Маю для тебе сюрприз. – Він простягнув новенького пояса. – Одягнеш його, а то твій одяг пошматований нарпом. Нас чекає ранкова прогулянка.
Нарешті! Невже той злісний імператор змилувався і дозволив мені виходити. Я із задоволенням взяла нового пояса та вирішила поки не розпитувати про їхню вчорашню розмову, все одно не скаже. Попросила почекати мене за дверима п`ять хвилин, доки я причепурюся. Він покірно покинув кімнату. Чекати йому довелося більше, завжди ми жінки затримуємося. Привівши себе до ладу та одягнувши костюм охоронця, вже прямувала до виходу як почула тихий голос:
- А мене візьмеш з собою?
Озирнулася, але нікого не побачила. Запитавши хто тут, перед собою побачила трансформа у вигляді білого кота. Він благально мовив:
- Я в чомусь провинився? Чому мені не можна з тобою?
- Барсік! Ти мене налякав, як ти тут опинився?
На мій розгніваний тон тварина лише опустила голову і зізналася:
- Залетів з цим довгоногим у вигляді мухи.
- Це ж ти бачив як я переодягаюся? – тварина кивнула. Я розізлилася – Безсоромний пустун. Ніколи більше так не роби.
Дивуючись моїй реакції, Барсік просив вибачення, мовляв, попередні господарі на нього не зважали і він завжди був поруч. Я теж не зважала на свого кота, переодягалася при ньому, але ця тварина розмовляє і мені було соромно при ньому таке робити. Після численних вибачень я все одно не дозволила трансформу супроводжувати мене, оскільки, згадавши Джораха та явну неприязнь між ними, вважала це зайвим.
Чоловік чекав на мене сидячи на кріслі у загальній кімнаті й судячи з його розслабленого вигляду встиг знудитися. Побачивши мою присутність, підвівся та відкрив портал. Вийшовши з нього, ми опинилися на плоскому даху височезного будинку. Не знаю який то був поверх, але місто виднілося як на долоні. Будинки виглядали як картонні коробки, річка нагадувала вузеньку стрічку, а вдалині проглядався фіолетовий ліс. Краєвид мені сподобався, від нього перехоплювало дух. Заважав вітер, який на такій висоті набрав великих обертів і розвівав моє волосся сплутуючи його. Джорах повільно підвів мене до краю:
- Крила метелика найкраще розкриваються в польоті.
Відчула як жорстко його руки торкнулися моєї спини і я лечу до низу. Він зіштовхнув мене і я падаю, мабуть, з найвищого хмарочоса в місті. Страх повністю окутав мене і з вуст донісся затяжний крик. Cерце нестримно калатало, а груди наповнилися жаром. Кров у тілі наче закипіла і розносила своє пекельне тепло. Намагалася заспокоїтися та зосередитися, зробити все, щоб мої крила відкрилися. Згадала Кіроса, як він казав вдих-видих. До землі залишилося декілька метрів, проте крил досі не було. Схоже такий він мій кінець, от і прийшла моя смерть, а стільки всього не встигла зробити.
Заплющила очі, щоб не бачити асфальту на який впаду. Відчула під собою тепле тіло та мужні руки, що схопили мене. Падіння припинилося. Я прислухалася і зрозуміла, що лежала на чомусь приємному, рідному, знайомому, проте все ще моторошно було розплющувати очі. Охопилася руками за це щось і міцно трималася, боялася відпустити. Моє тіло трусилося від страху. Невже вже все, померла?
- Не надійся крихітко, не дозволю тобі померти. – Впізнала голос Кіроса й одразу полегшало. Він обійняв мене та, погладжуючи моє волосся, заспокоював: - Ти у безпеці, на землі, більше не падаєш. Все добре, чуєш?
Я ще сильніше притиснулася до його тіла. Боялася, що якщо віддалюся від нього, то знову падатиму. Тремтячим голосом попросила:
- Благаю не відпускай мене.
- Нізащо. Чуєш, нізащо тебе не відпущу. Якщо потрібно буде – триматиму тебе вічність. – Від таких слів по спині пробігся вітерець і ніби кожна клітинка в мені закружляла у нестримному танці. Поруч з ним почувалася захищеною. Відчувала кожний удар його серця, що швидким темпом відбивало ритм, приємний аромат тіла, що розбурхував уяву та теплі дотики рук, що так трепетно пестили моє волосся.
Такі обійми заспокоювали й не хотілося звільнятися з них. Це вперше я прилипла до хлопця так надовго. Адреналін все ще вирував у мені. Не знаю скільки минуло часу поки я наважилася підняти повіки. Трохи підвівши голову, наші погляди зустрілися. Його очі нагадували океан під час шторму, а пухкі уста захотілося спробувати на смак.
Згадала, що він чує мої думки й одразу стало дуже соромно. Я швидко відсахнулася від Кіроса та сіла на фіолетову траву. Довкола все буяло травами, позаду височів ліс, а попереду текла спокійна річка на березі якої ми розмістилися. Повітря наповнював спів пташок, який здавався знайомим. Відганяючи свої сороміцькі думки, поспішила промовити:
- Вибач, здається я тобі все тіло віддавила.
Хлопець підвівся та примостився поруч:
- Зовсім ні. Ти ж легка як пушинка. Така маленька і тендітна, справжня крихітка.
Своїми словами ще більше засоромив мене:
- Дякую, що врятував. До речі, як ти опинився там?
Чоловік відкинувся трохи назад і лише тепер я помітила, що з одягу на ньому тільки довгий сірий халат, а чорне волосся було вологе. Ще не бачила його у такому вигляді, це ж що він робив? На щастя Кірос прояснив ситуацію:
- Я тільки прийняв ванну, а ти так голосно кричала у моїх думках, що неможливо було не почути. Одразу відкрив портал і схопив тебе перенісши сюди. І тобі не потрібно соромитися своїх думок, вони мені подобаються.
Аякже, подобаються. Саме тому сказав мені думати про власного чоловіка. Я поспішила перевести тему:
- А на відстані думки ти також чуєш?
- Ні. Досі такого не траплялося. Це вперше я почув твої думки й твій страх на такій дистанції. Ти так кричала у моїй голові, що не сила була витримати.
Я винувато похила голову і тихо прошепотіла:
- Вибач. І за вчорашнє вибач, я наговорила зайвого.
Куточки його вуст піднялися високо вгору й обличчя розплилося у чарівній усмішці, яка здається своїм сяйвом засліпила все навколо:
- Нічого, вчора ми всі були знервовані. Як так вийшло, що ти впала з хмарочоса?
А він не знає? Невже Джорах сам до такого додумався?
- Джорах мене зіштовхнув, думав, що у мене виростуть крила. - Після почутого Кірос дуже розгнівався. Його губи стиснулися в тоненьку смужку, а сам зблід. – До речі, про що Ви вчора розмовляли?
І навіщо запитала? Все одно правди не скаже, або щось придумає, сам же бажав поговорити на одинці, отже не хоче, щоб я знала:
- Про тебе – така відповідь мене здивувала. – Я поклав на нього усю відповідальність за твоє життя, він мав дбати про тебе, а натомість сам мало не вбив. Для розкриття крил потрібно більше часу, не хвилюйся, вони виростуть згодом.
Та чи потрібно це мені? Після сьогоднішнього атракціону літати ще довго не зможу і напевно у мене виникла фобія висоти. Добре, що хоч зараз відчуваю землю під ногами. Оглянувшись довкола, здивувалася:
- Як ми опинилися у цьому місці?
- Через портал, коли тебе спіймав потрібно було кудись переміститися, інакше могли обоє зустрітися з асфальтом. Часу на роздуми не було, тож навмання налаштував портал сюди.
А це досить романтичне місце. Виявляється і в цьому світі є гарні краєвиди. Мабуть, приємно тут сидіти в обіймах коханого та милуватися зоряним небом. Крос похмурнішав:
- Давай відправлю тебе назад на квартиру, у мене ще багато справ. Чи ти бажаєш на хмарочос до Джораха?
Ніби дуже зайнятий. Викроїв хвилинку зі свого напруженого графіка та врятував мене. І на тому дякую. Від моїх думок в нього мозок вибухне. Ще й знущається з мене, знову на хмарочос поверне, щоб ще раз Джорах зіштовхнув. Хоча, якщо Кірос так само врятує, то можна і туди. З острахом подумала, що треба навчитися контролювати свої думки:
- Ні, Джораха я бачити не хочу, вже краще на квартиру, де я знову буду полонянкою вашого імператора.
Він підвівся на ноги, простягнув руку і допоміг підвестися мені:
- Чого ти вирішила, що ти його полонянка?
- Коли хотіла побачити місто, не дозволили, сказали, що імператор заборонив мені виходити за межі квартири. - Мою увагу привернула руна, яка виглядала з-під халата Кіроса. Вона світилася зеленим світлом. Простеживши мій погляд, чоловік сам побачив дане дійство. – Що з твоєю руною, так має бути?
- Не знаю, вона приємно лоскоче. Це таке вперше.