Глава 4

Почула стурбований голос Кіроса:

- Адріано, де ти?

- Я тут – зробила зусилля та викрикнула якомога голосніше. Схоже мене знайшли, оскільки Кірос розпорядився:

- Джорах, забери її звідти.

Побачила як до мене на величезних різнобарвних крилах підлітає Джорах. Він схопив мої руки та витягнув з того зловісного місця. Швидко перехопив однією рукою за талію, а іншою за плечі й притулив до себе. Міцно вхопилася за його шию, боялася впасти і несподівано зустрітися з землею. Кружляючи в повітрі, чоловік поставив мене на ноги перед Кіросом. Підійшли Кассандра з Лукасом, обоє захекані та стурбовані. Я оглянула свій живіт, досі пам’ятаю як кігті потвори подряпали тіло. На превеликий подив не виявила жодних подряпин, тільки пошматований одяг з краплинами крові свідчив про ту подію. Доторкнувшись до шиї теж не виявила жодної рани. Прочитавши мої думки, Кірос промовив:

- Тобі пощастило. Виявляється ти як і я, володієш підвищеною регенерацією. Кинджали нарпів містять смертельну отруту, тебе ж поранили? Оскільки ти так впевнено стоїш на ногах, то я підозрюю, що в організмі протиотрута для усіх отрут. – Слухаючи це, ніяк не могла повірити в сказане. Якби не одяг, то подумала б, що те все ввижалося. Кірос гнівно звернувся до Джораха:

- Чому ти її не вберіг? Адріана твоя дружина і ти маєш за неї дбати. Тільки завдяки регенерації вона ще жива. Ти ледь не втратив її, не слід було взагалі залишати без нагляду.

Така турбота з його боку дуже здивувала мене. Чого так переймається моїм життям? Знову почув мої думки, оскільки розвернувся до мене та пояснив:

- Нічого особистого, крихітко, ти тепер одна з нас, член команди, тож поки не навчишся виконувати основні завдання охоронців ти слабка ланка у групі, хтось має про тебе дбати й нехай це буде Джорах.

То я для них тягар. Краще б залишили мене у квартирі, а ще краще не втягували б в той портал і я сьогодні святкувала б з сестрою її весілля. Сестра. Надіюся вона нічого не скасовувала через моє зникнення. Стало дуже образливо, відчула себе жалюгідною та безпорадною. Джорах тільки виправдовувався:

- Я ж бився з нарпами, та й не думав, що їй щось загрожує, вона повинна була лише спостерігати. До того ж якби не ця ситуація, ми б не знали про її регенерацію. Я хочу дещо перевірити. – Він впевнено зробив крок до мене. Витягнув свій кинджал, ніжно схопив мою руку та одним різким рухом перерізав вену на моїй руці. Від несподіванки я закричала. Біль пронизало моє тіло, а з вени щедро лилася кров. Та уже за мить рана затягнулася і не залишила після себе й сліду. Я не витримала:

- Що ти робиш? Хочеш мене убити?

Він спокійно відповів:

- Ні, я перевіряв ступінь твоєї регенерації. Досить високий, тож турбуватися немає про що, зможеш себе захистити.

Людина яка є моїм чоловіком так легко завдала мені болю, зробив це безжально і бездушно. Здавалося йому начхати на мене, а слова про кохання лише пусті балачки. На очах виступили сльози:

- Це не означає, що мені не боляче. Невже бути пошматованою ти називаєш захистом?

Побачивши мою істерику підійшла Кассандра та обійняла мене:

- Не переймайся, Джорах зробив помилку і вже жалкує про це. Віднині ми захищатимемо тебе краще.

Її слова та монотонний голос діяли як заспокійливе. Поки вона розповідала про свої перші невдачі я зрозуміла, що й в них з першого разу не вийшло стати супер убивцями якими вони є тепер. Це ж мій перший бій, у наступному буду обачніша. За час коли ми розмовляли, хлопці пішли до зв’язаних нарпів. Почувся невдоволений голос Кіроса:

- Як? Поясніть мені як вони звільнилися, слабкі та ще й без свідомості. Їм хтось допоміг. Знову не виконали завдання. Я вже мав би допитувати монстрів або й, відкривши портал, повернув собі дружину, а через вас вона й досі у тому світі навіть не підозрює про моє існування.

Здавалося його цікавила тільки дружина, яку він ніколи не бачив, проте наче вже її кохав. Не уявляла, що він може бути таким розлюченим. Хоча б крихту його почуттів перейшли до Джораха, який здається байдужий до мене і навіть не вагаючись ріже мені вени. А я вже почала до нього щось відчувати. Кляті руни, це, мабуть, вони так на мене впливають. Хлопці старанно виправдовувалися, але я не хотіла слухати їхні балачки. Поставила собі мету – будь-що повернутися додому і не заспокоюся поки це не зроблю.

Кассандра оглядала місце з якого втекли їхні бранці, наче щось шукала. Я повільно відходила від місця подій, не хотілося чути їхню розмову. Власне, говорив лише Кірос, а двоє здорових чоловіків стояли схиливши голови тихо виправдовуючись. І все-таки вони його боялися. Раптом відчула поколювання та страшенний біль у нозі. Щось вкусило мене та тікало з великою швидкістю рухаючись під листям.

Лукас помітив це та кинувся на невідоме створіння, схопив його. Це була змія сірого кольору з червоними плямами, до метра довжини. Вона оголила свої гострі ікла та грізно шипіла, всім виглядом показуючи, що небезпечна. Чоловік замахнувся на неї кинджалом, щоб обезголовити та я встигла зупинити його:

- Не вбивай, не треба. Відпусти її.

Лукас здивовано поглянув на мене:

- Вона ж тебе вкусила, ця змія найотруйніша, був би на твоєму місці хтось інший вже б помер.

Продовжувала її захищати, не знаю чому, та відчувала, що маю врятувати цю тварину:

- Але я зцілилася, нога уже навіть не болить. Мабуть, налякала її, сама б вона не напала. Це просто невинна істота яка діяла так, як підказували їй інстинкти. Прошу, не вбивай.

Він перевів погляд на Кіроса. Той кивнув головою, дозволивши відпустити її. Навіть таке рішення узгоджувалося з ним. Лукас обережно присів та відправив змію на волю. Проте, попри всі очікування вона не втекла ховаючись у листі та радіючи свободі, а підповзла до мене та заговорила:

- Ви врятували мені життя, тож тепер я покірно служитиму Вам. Віднині я Ваш раб!

Я застигла на місці. Ніколи не думала, що змія може розмовляти. Цей світ не переставав дивувати. Оговтавшись, ніби прокинулася зі сну та мовила:

- Дякую, але не треба такої жертовності. Я дарую тобі свободу, не дуже люблю змій, та й ти напевно мене теж, якщо наважилася укусити.

Спіймала на собі здивовані погляди. Змія заперечила:

- Але тепер мій обов’язок служити Вам, такі закони. А вкусила Вас не зі своєї волі, до того ж можу стати ким забажаєте. От яку тварину любите?

Змія виявилася наполегливою. Ну навіщо вона мені?

- Вдома у мене є кіт: білий, пухнастий.

Змія засвітилася і перетворилася на білого пухнастого кота, один в один як мій Фелікс. Ідентична схожість. У розмову втрутився Кірос:

- Це тварина трансформ. Може прийняти подобу будь-якого звіра. Він твій, ти не можеш від нього відмовитися, єдине що мене насторожує, так це замах на твоє життя. – Кірос схопив кота за шкірку. - Хто тебе змусив вкусити Адріану?

Той мовчав, лише дивився на мене невинними очима. Самій не вірилося у його слова, кому ж я встигла нашкодити, ніхто ж навіть не знає про моє існування. Повинна була все вияснити, тому наказала звірові, щоб той відповів на запитання. Він неохоче зізнався:

- Мій попередній господар Фулвіан, ватажок нарпів. Він і їм наказав Вас убити, але після того, як вони не впоралися, виконати завдання довелося мені. Я теж його провалив. У Вас сильна магія, навіть моя отрута не подіяла.

- Навіщо йому моя смерть і звідки він знав про мене?

Кірос відпустив кота і той продовжив:

- Це мені не відомо, та Фулвіан був впевнений, що Ви будете сьогодні у цьому місці.

Я стояла розгублена, не розуміла чим не догодила самому ватажку монстрів. Якщо вже він взявся за справу, то напевне доведе її до кінця. Схоже з`явилася ще одна причина мого повернення додому. Першим тишу порушив Кірос:

- Я допускаю лише два варіанти. Перший малоймовірний – той нарп якимось чином передав інформацію про твоє прибуття. Другий – ще менш ймовірний – серед нас зрадник. Підозрювати доведеться Вас трьох, тож цей варіант я теж виключаю.

У моїй голові виникла божевільна ідея, яка здавалася правдоподібною: чому ж трьох, чотирьох. Кірос також може бажати моєї смерті, а його вороже ставлення до мене на це наштовхує. Перед усіма ніби врятував, забезпечив собі алібі, і це ж він затягнув мене у той портал. Але навіщо вбивати? Може у них ритуали якісь існують чи ще щось? Мої думки перервав його розгніваний голос:

- Крихітко, у тебе параноя. Якби я хотів тебе убити, то зробив би це давно і дуже легко, навіть твоя регенерація не допомогла. Але мені подобається те, що ти нікому не довіряєш.

От козел! Знову читає мої думки. І ще так відкрито погрожує. Я не стрималася:

- Але і мені також ніхто не довіряє, а Ваш імператор взагалі вирішив зробити мене полонянкою і нікуди не відпускати за межі квартири, не враховуючи робочих вилазок.

Його очі розширилися від здивування. Кинув розгніваний погляд на Джораха:

- Хтось наговорив зайвого. Теж мені, елітна група охоронців, нарпів втримати не можете, язик за зубами теж. – Далі його тон став лагіднішим. Наблизився до мене і я потонула у його синіх очах, які здавалося ввібрали в себе колір неба: - Тобі не розповідають всього заради тебе ж самої. Трохи освоїшся й дізнаєшся все поступово.

- Аякже, якщо до того часу не помру. Навіщо такі таємниці, ти ж чуєш усі мої думки, жодної речі від тебе приховати не можу, невже думаєш, що я становлю загрозу? Ти ж зненавидів мене ще з того часу, коли зрозумів, що помилився, що взяв не свою дружину до порталу, а мене. Може й справді бажаєш моєї смерті.

Мої слова розлютили чоловіка. Здалося, я побачила як у його очах рухалися блискавки. Він розвернувся до Джораха і віддав наказ:

- Схоже твоя крихітка перехвилювалася і сама не усвідомлює що каже. На сьогодні полювання закінчено, повертайтеся на базу та чекайте подальших вказівок.

Змахнувши рукою, він відкрив портал та розчинився у ньому. Джорах виказав своє обурення:

- Ти не можеш бути стриманішою у розмові з ним? Навіть не уявляєш з ким розмовляєш. Я дивуюся як за такі зухвалі слова він не перетворив тебе на попіл. Будь обачнішою з ним.

Не хотілося нічого йому відповідати, тож просто змовчала. Через слова Кіроса всі дивилися на мене ображено і між нами відчувалася напруга. Лукас відкрив портал і я, взявши транформа собі на руки, перемістилася до квартири, де поспішила до своєї кімнати. Була морально розчавлена, почувалася у цьому світі чужою і нікому не потрібною, а факт того, що ватажок нарпів хоче мене вбити ще більше заганяв у депресію. Можливо я й перебільшила у звинуваченнях Кіроса, якщо подумати, то не такий він і поганий. Нахабний і самовпевнений – так, але зла в його душі не відчувалося. Але відколи я стала експертом зі зла? Можливо воно в нього виходить аж за край. Не може у володаря таких чистих очей бути чорна душа, принаймні не бажала в це вірити. Почувалася дуже самотньою і здається єдиний мій друг зараз скрутився калачикам у мене на колінах та задоволено муркоче. Щоб відволіктися від депресивних думок, вирішила поговорити з ним:

- Тебе як звуть? Не називати ж трансформ.

Кіт підвів голову та зацікавлено подивився на мене:

- Як побажаєте володарко!

Це почало дратувати, тому попросила:

- Називай мене просто Адріана. Без володарок, повелительок і звертайся на ти. У тебе ж є ім`я?

Кіт зіскочив на підлогу та всівся біля моїх ніг:

- Всі попередні господарі кликали трансформ.

Не гоже так з розумною істотою тож треба ж якось назвати:

- Обери собі ім`я.

- Для мене буде честь, якщо ти мене назвеш.

Як же його назвати? Сама придумала собі головний біль.

- У нас тварин називають Мурчик, Барсік, Сірко…

Він перебив та замуркотів від захвату:

- Барсік мені подобається! Хай буде Барсік.

Хм…але ж то більше для собаки підходить. Вирішила не розчаровувати й погодилася з цим іменем, зрештою сама запропонувала не подумавши:

- А на людину чи нарпа вмієш перетворюватися?

- Ні, тільки на тварин. Нарп це ж не тварина, дивно, що ти про це не знаєш.

Так, я багато чого не знаю. Згадала за свій м’яч інформації й вирішила його почитати, все ж Барсіку довіряти не було підстав. Можливо серед ночі виконає наказ Фулвіана та задушить мене. Проте те, що я дізналася про цих істот з книги це виключало. Вони були вірні своїм господарям і змушені виконувати їхні бажання, навіть попри власну волю. Істота, що врятує його від смерті, тим самим подарує нове життя і стає новим господарем. Власне, це єдиний шанс змінити володаря. Без повелителя вони помирають. Дивувало, що харчуватися їм не треба було. Зовсім. Отримували енергію від сонця, наче рослини. Зручне вміння, хотілося б так само.

Тільки згадала за їжу як почувся комп’ютерний голос який сповістив про прихід Джораха. Впустивши його, побачила, що він прийшов з тацею на якій виднілися дві тарілки з брусками та напоями. Він промовив:

- Вирішив повечеряти з тобою наодинці. Ти ж не проти?