Глава 3

Кассандра мене залишила і я зручно примостившись на ліжку, почала читати імпровізовану книгу. Вияснилося, що головний у них імператор якому підкоряються люди. Від ворожих істот все людство надійно заховано під магічним куполом, який час від часу руйнують нарпи та проникають усередину. Робота охоронців створена для того, щоб виявляти та виловлювати монстрів. Інформація яка мене цікавила, сама з`являлася в книзі й без моєї допомоги перегорталася на потрібну сторінку.

Мене турбували руни, явно що з моєю щось не те. Виявляється все, що я знала про них раніше – правда. Отже, я справді заміжня. Руни можуть бути різних кольорів та форм, все індивідуально. Сила подружжя збільшується, кожен з них володітиме власною магією та магією свого обранця. Не пощастило Джораху, я ж без сили. Якщо хтось із подружжя зрадить або навіть поцілує іншу людину протилежної статі, то твоя половинка про це дізнається. Руна пектиме та викликатиме нестерпний біль як у зрадника, так і у зрадженого. Добре, що хоч на думки таке не поширюється, а то напевно моя рука давно стліла б.

Захотілося більше дізнатися про імператора, який вважає мене полонянкою. Проте коли запитала про це книжку, вона написала «У доступі відмовлено». Схоже його пильно охороняють. Тоді запитала про свого чоловіка Джораха. З`явилося фото та скупа інформація яку я вже й так знала. Тільки кілька речень і все. Це саме стосувалося Кассандри та Лукаса. Як тільки наважилася запитати про Кіроса, про того хто мене найбільше цікавив, знову було відмовлено у доступі. Що в нього за посада, що навіть книга береже це у таємниці? Напевно якийсь міністр чи хто там у них існує.

Моє читання перебив знайомий комп’ютерний голос: «Джорах бажає навідати Вас». Я підвелася на ноги та дозволила зайти. Він повідомив, що час вечеряти. Ми не обідали й бажання не було. Ці бруски справді калорійні. Чоловік взяв мене за руку й ми попрямували до уже знайомої кімнати. За вечерею я більше дізналася про своїх напарників та про охоронців взагалі. Створювалися команди охоронців від трьох до п’яти осіб. Кожна команда жила окремо, в одній квартирі. Після закінчення служби й на вихідних можна було повертатися до власного житла, оскільки ця квартира, так би мовити, державна.

Після вечері Кассандра з Лукасом поспішно покинули кімнату. Джорах хитро мовив:

- То у нас тепер побачення? Ти ж цього хотіла?

Схоже він так і не зрозумів, що мала я на увазі. Підтвердила його слова і він зробив нам напої та запропонував:

- Потрібна романтична атмосфера? Підемо до мене чи до тебе в кімнату і вже там створимо відповідний настрій.

Вирішила, що краще до нього, так я зможу в будь-яку мить піти, а з моєї кімнати випровадити його буде складніше. Кімната Джораха завбільшки така ж як і моя, тільки по центру вже стояло велике ліжко у формі трапеції під яким було дві сходинки, а біля нього два крісла. Любов до незвичних ліжок дивувала, проте вирішила змовчати про це. Ми зручно вмостилися на кріслах, перед якими виник невеличкий столик та повільно смакували напої:

- Адріано, чому вранці Кірос сказав, що твої думки свідчать про те, що з рунами проблеми?

Ось і пролунало питання якого так боялася. Добре, що ще обідом придумала відповідь, адже правду сказати не могла:

- Напевно тому, що я дуже хочу додому і весь час думаю про це. Скажи, а хто такий Кірос? Ким він працює, що має таку здатність?

Джорах трохи подумавши, обережно підбирав слова, наче боявся сказати зайвого:

- Робота не впливає на його здатність. Можеш вважати його нашим керівком.

Всі мої намагання дізнатися більше закінчилися повним фіаско. Він, так само як і Кассандра, повідомив, що поки не може більше сказати, їм заборонили та спробував перевести тему розмови:

- Ти так прагнеш повернутися, а як же ми?

Такого я не чекала. Не знала, що йому відповісти, тож після тривалої мовчанки, яку заповнила тим, що допила такий самий зелений напій, який смакувала учора, невпевнено мовила:

- Я хочу більше дізнатися про тебе. Розкажи мені щось.

- У мене є власна квартира, яка тепер наша. Звичайно вона не обладнана так технологічно як ця, але доволі пристойна. Після служби ми житимемо там. – Це не зовсім те, що мене цікавило, але хоч якийсь початок. Далі почула про його силу, яка мала стати нашою та збільшитися, про роботу та ще багато чого, здавалося він розповідає все окрім особистих речей, які так хотілося почути. Чим більше я дізнавалася, тим більше було бажання зблизитися з ним. Наче відчувши мою потребу, Джорах підвівся та взяв мене за руки і я змушена була теж стати на ноги:

- Адріано, я хочу, щоб ти мені довіряла.

Від його слів наче все всередині перевернулося. Як я можу йому не довіряти? Ми ж одне ціле, він мій чоловік. Я лише тихо прошепотіла:

- Я теж цього хочу.

Наші вуста злилися у пристрасному поцілунку. Його руки помандрували моїм тілом, що викликало неймовірне задоволення. Не вірилося, що ще вранці я не хотіла цих стосунків, адже мій обранець такий чарівний, такий... найкращий. Я не могла більше опиратися сама собі тож піддалася почуттям. Хотілося відчути кожну клітинку його тіла, обстежити кожний міліметр. Поцілунки ставали все напористішими й відвертішими, не бажала зупинятися, розум наче вимкнувся. Джорах впевнено зняв з мене пояс залишивши в одній білизні, проте я не заперечувала і зробила з ним те саме. Він повалив мене на ліжко та навис зверху. Нашу ідилію перервав гнівний голос:

- Ви потрібні мені. Нарпи відкрили портал, а Ви незрозуміло чим зайняті.

Від такого грізного голосу у мене по спині пробігся морозець. Відірвавшись від чоловіка я побачила Кіроса, який безсоромно міряв мене очима.

Джорах, забувши про моє існування, миттю зіскочив на ноги. Винувато похилив голову та швидко одягнув на себе пояс, що трансформувався в одяг. Кірос не відводячи від мене пильного погляду, наказав:

- Негайно збери всіх у загальній залі.

Чоловік покірно послухався та поспішно покинув кімнату. Своїм вчинком викликав в мені шквал обурення. Як він посмів? Отак просто залишив мене напівоголену наодинці з цим нахабою. Він, наче собаці, кинув мені мого пояса:

- Не це шукаєш?

Мене переповнював сором, та намагалася ні про що не думати, адже пам’ятала про його здатність чути думки. Спокійно взяла пояса з ліжка та одягла на себе, перетворюючи його у форму охоронця. Весь цей час Кірос не зводив з мене очей, наче справді вважає, що йому все можна. Стало цікаво хто він такий, що від одного його слова мій чоловік мене залишив. Одягнувшись, я підійшла до нього ближче, намагалася бути такою ж нахабною як і він. Несподівано для себе розпізнала у глибині його очей біль. Йому боляче зараз і я це відчувала. Наче це в моєму серці утворилася безодня і вирвали частину душі. Щось відбувається і дуже важливе, якщо він увірвався у кімнату та зчинив такий переполох. Хлопець тихо промовив:

- Крихітко, що ти коїш?

У його голосі відчувався докір. Невже сміє мене у чомусь звинувачувати? Я впевнено відповіла:

- Думаю про свого чоловіка, ти ж цього хотів?

Чомусь мій співрозмовник підвищив тон розмови:

- Я сказав, щоб твої думки були про Джораха, а не… – обірвав себе на пів слові. Зробивши паузу, продовжив: – проте неважливо.

Різко розвернувся та покинув кімнату. І що це щойно було? Наче якась невидима сила змусила мене так поводитися з Джорахом. Згадавши все, стало дуже соромно за себе. Знайомі лише два дні, а я з ним така розкута. Про це буду думати пізніше мене ж, мабуть, усі чекають. Поспіхом зібрала волосся у високий хвіст та попрямувала до загальної кімнати.

Не встигла з`явитися як Лукас зробив зауваження:

- Знову спізнюєшся.

Удала, що не почула і стала біля Джораха, схопивши чоловіка за руку. Хоч ще й злилась на нього, але зараз необхідна його підтримка. Кірос гнівно глянув на нас, мовчки розвернувся та відкрив портал, у який усі зайшли. Опинившись в іншому місці, перед очима постало нічне місто. Такі ж скляні будинки, які бачила сьогодні зі свого вікна. В голові почало паморочитися, одразу забракло кисню. Намагалася дихати ротом та спіймати ковток повітря. Проте не змогла, відчувала, що задихаюся. Джорах спробував мені допомогти:

- Дихай, вдих – видих.

Проте нічого не виходило. Кірос, дивлячись на це все, не витримав та підійшов до мене:

- Ну хто так відновлює дихання? - Він взяв мене за руки, нахабно посунувши Джораха, але той і так навіть не думав опиратися. - Дивись мені в очі. Робимо вдих через ніс, видих через рот. Давай разом, вдих – видих.

Його дотик рук заспокоював, а ця синя безодня в очах викликала блаженство. Прислухалася до нього і ми дихали в унісон, повітря надійшло до легень і мені полегшало. Які ж все-таки красиві у нього очі, наче дивлюся на морську гавань. Тиху, спокійну гавань. Вони ніби гіпнозували мене, неможливо відірватися. Отямившись, подумала, що, мабуть, цей нахаба знову читає мої думки, оскільки його обличчя витягнулося в самовдоволеній усмішці. Мої підозри справдилися:

- Крихітко, це від мене не залежить. Я просто їх чую і все.

Як я пізніше дізналася, він обманув. Насправді міг вимкнути дану функцію, але не хотів. Я засоромилася своїх думок, швидко висмикнула свої руки, тихо подякувала та наблизилася до Джораха. Чоловік ніби цього й чекав, ніжно обійняв мене за талію та чмокнув у вуста, всім виглядом показуючи, що я його. Поводився як тварина, яка мітить свою територію. Це мені не сподобалося, але змовчала. Коли закінчилася ця вистава Кірос розпорядився:

- Розділимося на дві групи, обійдемо квартал і зустрінемося тут. Джорах з Лукасом, а я піду з дівчатами. Таким чином найкраще перерозподілимо сили.

Всі беззаперечно виконали його наказ. Розлучивши мене з Джорахом, він довів, хто тут головний. Ми попрямували вздовж вулиці, яку освітлювали яскраві лампи, що висіли у повітрі та прямували слідом за нами. Кассандра рухалася насторожено, щось видивляючись удалині, а Кірос йшов спокійно, наче просто прогулюється вулицею. Він навіть не хвилювався, я відчувала це. Мені хоч і сказали тримати пістолет на готові, та чомусь була впевнена, що нарпа ми сьогодні не зустрінемо. Високі будинки наче будувалися під копірку, занадто схожі між собою, тож милуватися архітектурою не вийшло.

Обнишпоривши вулиці, так і не зустріли жодної людини чи тварини, ми повернулися до того місця звідки стартували. Інша група теж нічого не виявила. Кірос трохи подумавши промовив:

- Дивно, був сигнал про порушення сфери в цьому місці. Можливо не змогли пробити захист.

Всі як завжди погодилися з його думкою і ми вирушили назад до нашої квартири. В портал заходила боязко, пам`ятала про неприємні відчуття, що супроводжують після такої подорожі. Цього разу перенесення відбулося дещо легше, і я сама змогла відновити дихання. Здалося, що вловила розчарування з боку Кіроса. Знову чимось невдоволений, напевно марною нічною вилазкою. Попрощавшись, всі порозходилися по своїм кімнатам готуватися до сну, оскільки було вже досить пізно.

Джорах застиг біля дверей моєї кімнати. Я ніжно чмокнула його у щічку:

- Добраніч!

Розвернулася, щоб піти, але він спіймав мене за руку:

- Куди ти тікаєш? Я думав цю ніч ми проведемо разом.

От цього я і боялася. Вдала, що серджусь на нього, хоча насправді частково так і було:

- Після того, як ти залишив мене в одній білизні наодинці з Кіросом?

- Я не мав вибору, він же віддав мені наказ який я мусив виконати.

Дивне виправдання. Він міг виконати його і пізніше:

- Ти зробиш усе, що він накаже? – Джорах покірно кивнув головою. В голові кружляло запитання чому ж він так боїться його. – Хто такий Кірос, що ти забувши про мене, миттю кинувся виконувати доручення?

- Він заборонив тобі казати. Солодких снів!

Джорах поспішив до своєї кімнати. Замість того, щоб поговорити відверто, він просто втік. Ранок наступного дня видався дещо несподіваними подіями. Після сніданку, під час якого я демонстративно майже не розмовляла зі своїм чоловіком почувся неприємний писк який нагадував сирену. Лукас підскочив з місця та наблизився до стіни на якій виникла карта де майоріла червона крапка. Він швидко розпорядився:

- Нарпи відкрили портал і проникли за захисну сферу. Нам час вирушати на полювання.

При цьому так страшно усміхнувся, що хотілося сховатися від нього якомога далі, та схоже як він висловився «полювання» приносило йому задоволення перетворюючи у справжнього хижака. Озброївшись пістолетами та кинджалами, Кассандра змахнула рукою й відкрила портал.

Зайшовши в нього ми опинилися серед лісу. Досить дивного лісу. Листя дерев було фіолетового кольору, а те що валялося під ногами - сірого. Вухо тішив приємний спів пташок, який одразу заспокоював, тож змогла самотужки відновити дихання. Не встигла помилуватися незвичними краєвидами як поруч виник інший портал. Лукас наказав оточити його, чекали атаки нарпів. Він з Кассандрою сформували у руках вогняні кулі, а Джорах прицілився пістолетом. Я ж також вибрала свій пістолет, але то скоріше про людське око, навряд чи наважуся стріляти і згадуючи вчорашнє тренування потрапити в ціль буде складно. Яким же було моє полегшення коли замість здорового монстра з порталу вийшов Кірос. Він насмішкувато мовив:

- Я надіюся це Ви так підготувалися не мене зустрічати?

Лукас одразу погасив вогняну кулю:

- Вибачте, ми подумали, що нарпи відкрили портал.

- Я вирішив особисто все проконтролювати. – Велично мовив Кірос, при цьому так наголошуючи на слові «особисто», ніби він дуже важлива персона з купою справ, а своєю появою змилувався над нами. Ми опустили зброю, Кассандра знищила в долоні кулю. Повільно йшли вперед розглядаючись та прислухаючись довкола. Вони поглядом шукали монстрів, а я просто дивилася на фіолетові дерева, які ніколи не бачила.

Намагалася йти якомога тихіше. Знала, що буду тільки глядач і не хотілося їм заважати. Лукас зробив попереджувальний жест рукою і всі зупинилися. Я пильно поглянула вперед і побачила перед собою нарпів. Вони щось шукали на землі, тож поки нас не помітили. Заховавшись за деревами, охоронці повільно оточили їх. Порахувавши, зрозуміла, що монстрів шість.

Нарпи напружилися та почали роздивлятися навколо. В одного з них полетіла вогняна куля і той загорівся. Упавши на землю, намагався погасити вогонь, що спалахував з новою силою на його тілі. Інший поспішив напасти на Кіроса, але у нього полетіла електрична куля яка відкинула хижака назад. Бачила, як Джорах стріляв з пістолета і як стихійники підпалювали ворогів. Точилася битва, але вони потрібні живими, тож ціллю було тільки знешкодити їх.

Захопилася подіями що відбувалися і в самої серце калатало з шаленою швидкістю, хвилювалася за своїх напарників. Не помітила як ззаду підкрався здоровенний нарп та розвернув мене до себе. Зблизька вони ще страшніші. Понад два метри росту, гострі зуби та великі кігті викликали відчуття страху. Бачила як він пильно зміряв мене поглядом та не довго думаючи замахнувся кинджалом. Не встигла ухилитися й отримала поранення. Рука почала пекти. Відчула на своїй шиї його жарке дихання та гострі зуби. Нарп мене вкусив і біль пронизало тіло, кігті вп`ялися у живіт. Побачила Кіроса, який шваркнув хижака кулею і той відлетів від мене. З рук мого захисника виходив електричний струм, який яскравими лініями тягнувся до жертви.

Коли я вже думала, що врятована, відчула на собі огидні лапи іншого нарпа, який проткнув мою спину своїми кігтями та підняв над собою. Стало важко дихати, гострий біль наповнив груди. Кірос і у нього влучив блискавкою. Монстр відкинув мене від себе на кілька метрів. Падаючи, відчула під собою м`яку поверхню. Схоже на те, що лежала на зеленому моху, але значно більшому за звичайний, я майже потонула у ньому. Болю вже не було, намагалася підвестися та вибратися з нього, але не змогла. Стало зрозуміло, що це не мох. Це зелене дещо все більше затягувало мене та сковувало рухи.