Глава 2

Відчувала, що це якось не правильно, тому поки наші дії не переросли у щось більше, поспішно перервала приємний поцілунок. Намагаючись вибратись з його ніжних рук, прошепотіла:

- До завтра. – При цьому солодко посміхнулася. Джорах помітно посмутнішав, але наполягати не став:

- Добраніч!

Сказавши це, він неохоче покинув мою кімнату. Я збезсилено впала на ліжко. Вечір видався важким, досі не вірилося, що це реальність. Для себе вирішила - маю повернутися додому за будь-яку ціну. Через втому швидко здолав сон. Прокинулася від знайомого комп’ютерного голосу:

- Кассандра бажає навідати Вас.

Я підскочила з ліжка та наказала впустити її. Дівчина зайшла до кімнати у незмінній чорній формі з жилетки та штанів. Поглянувши на мене, дещо здивувалася:

- Ти чому не переодягнулася?

- Якби ж мала у що, то неодмінно це зробила, а не залишалася у надірваній сукні. Я так несподівано тут опинилася, що не встигла зібрати валізи.

На мій сарказм вона стурбовано зойкнула, що забула про мій одяг. Десь з кишені вибрала широкий пояс та одягла на мене. Це був незвичний пояс, один натиск і з нього утворилася жилетка та штани. Одяг можна було змінювати на шорти, кофту, футболку та інші речі. Такий універсальний пристрій дозволяв носити значну частину гардеробу з собою. Хотіла б я його мати у нашому світі. Кассандра порадила зняти сукню та приміряти його на голе тіло. На жаль, білизну пояс не відтворював, тож дівчина повідомила, що її доведеться придбати. Вона дістала зі своєї кишені маленьку коробку завбільшки з сірникову та натиснула на кнопку. З`явилося меню в якому вибрала магазин та відділ спідньої білизни:

- Це віртуальний магазин. Обираєш модель одягу яка сподобалася й одразу приміряєш. Не хвилюйся, приміряльний зразок такий же як і справжній.

Касандра наочно продемонструвала. Натиснула на бежевий комплект спідньої білизни і голографічне зображення обгорнуло моє тіло. На мить здалося, що це справжні речі та провівши по них рукою переконалася у їх відсутності. Ми обрали кілька моделей, що підійшли за розміром та пасували мені. Дівчина приклала безіменний палець лівої руки до коробки й відбулася оплата речей. Як тільки вона це зробила, одразу засвітився портал в моїй кімнаті з якого з`явилися пакунки з одягом. Дуже зручно, і ходити нікуди не потрібно і примірка на місці.

- Дарую! В честь нашого знайомства.

Я зніяковіла такій щедрості та відмовитися не могла, оскільки ризикувала залишитися без білизни. Подякувала Касандрі та собі пообіцяла, що якщо у мене з`являться гроші, то неодмінно їх поверну або подарую щось дівчині. Вона повідомила, що за п'ятнадцять хвилин сніданок, тож чекатиме мене у кімнаті, де ми вчора вперше опинилися.

Залишившись на самоті, я швидко прийняла душ та зробила інші гігієнічні процедури. Ще вчора мені виділили зубну щітку і пасту, дещо з косметики. Перебувати в цьому світі починало подобатися. Поспіхом причепурилися, волосся зав’язала у високий хвіст та на поясі обрала костюм, що і на інших охоронцях. Я ж тепер одна з них, хоч і не уявляю, що робити.

Опинившись у кімнаті в яку мене запросили, була приємно здивована. По центру стояв масивний стіл з тарілками та з чотирма стільцями. Всі уже сиділи та чекали на мене. Я привіталася та зайняла єдине вільне місце – поруч із Джорахом. Лукас строго зауважив:

- Запізнюєшся.

- Вибачте, я ще не призвичаїлася.

На моє виправдання він лише стиснув плечима. У тарілках знаходилися сірі желеподібні бруски. Невже таке доведеться з`їсти? Як пояснив Джорах потрібно тільки уявити бажану страву і цей неапетитний шматок незрозуміло чого перетвориться на справжній кулінарний шедевр. Насправді ж, їстимемо його, але мозок буде думати, що він коштує омріяну страву. Ця технологія ґрунтується на вивільненні смаків, що збереглися у пам`яті. Як мені повідомили ці бруски дуже корисні та калорійні, їсти не захочу до вечора. Я спробувала уявити салат з броколі та грибами й от, диво! У моїй тарілці справді з`явилася ця страва. Наважилась скуштувати й воно справді її нагадувало. Невже у цьому світі навіть готувати їжу не потрібно? Так це просто рай для ледацюг. З напоями було складніше, справді пив те, що було. Я хотіла б випити чорну каву, але, мабуть, тут такого немає і мені принесли якийсь жовтий напій, що на смак нагадував кислий сік незрозумілого фрукту.

Коли ми майже закінчили снідати, перед нами виник портал з якого вийшов Кірос. Побачивши його, всі схопилися на ноги та опустили голову. Він велично кивнув головою наче дозволяючи сісти. Гнівним поглядом зміряв мене так, що по спині пробігся легенький вітерець, але зауваження чому я не підвелася не зробив. Напевно він справді тут важлива персона, або так вітають кожного гостя. А серйозність йому пасувала, надавала особливого шарму. І все-таки він красень. Помітила як куточки його губ ледь поповзли до верху і на обличчі виникла ледь помітна усмішка. Цікаво, чого прийшов і стоїть задуманий, мовчазний, не зводить з мене погляду. Варто було тільки таке подумати як він одразу подивився на Джораха та промовив:

- Я прийняв рішення. Необхідно знову відкрити портал у світ, де народилася Адріана. Змусимо того нарпа це зробити. Якщо десь там живе моя дружина, то я загляну в кожний куток, але знайду її.

Такий ентузіазм явно не подобався моїм напарникам. Наче наважившись, Лукас тихо промовив:

- Не вийде, той монстр втік. Не відомо як йому це вдалося.

Кірос неабияк розлютився:

- Я ж наказував допитати його згодом, чому не вберегли? Як тепер відкрити той портал? Не можу нічого не робити знаючи, що моя суджена залишилася там, надто довго чекав на неї. – Він з таким запалом розповідав все це, що захотілося стати його дружиною. Стало зрозумілим, що такий чоловік заради своєї коханої зробить все, ніколи її не скривдить. Після короткої паузи продовжив: - Спіймаємо ще одного нарпа і змусимо його розповісти все про відкриття порталів. Раніше ці тварини не вміли таке робити.

- Будемо сьогодні на нього полювати? – поцікавився Лукас. На що Кірос відповів:

- Ні, цим займатиметесь не Ви. Сьогодні введіть Адріану в курс справи, покажіть що і до чого.

Так нахабно вирішувати все за мене неабияк дратувало. Я втрутилася:

- Але я хочу повернутися додому.

Джорах гнівно подивився на мене. Власне всі здивовано кинули свої погляди, а аж надто Кірос. У нього такі глибокі сині очі, що хочеться розчинитися у них. Мимоволі згадалися його вчорашні обережні обійми, такі теплі та приємні, хотілося знову їх відчути. Та що це таке? Якщо Джорах як вони стверджують, мій суджений то чому так вабить до цього чоловіка? Напевне всі їхні руни великий обман. Першим заговорив Кірос:

- Я хочу ще раз подивитися на Ваші руни.

Підійшов ззаду та став між нами й ми слухняно їх продемонстрували. Він наче щось шукав, порівнював та зіставляв. Пальцем провів по моєму зап`ясті й мені стало спекотно, відчула, що задихаюся. Перевів погляд у мої очі:

- Ці руни якісь дивні. Щось з ними не те.

Ха, так і знала що помилилися з моїм судженим. У розмову втрутився Лукас:

- Можливо тому, що їхнє повне возз'єднання ще не відбулося. Адріана забажала жити в окремій кімнаті.

Здивований погляд Кіроса остаточно спантеличив мене. Нахилившись ближче до мого вуха він поцікавився:

- Крихітко, ти впевнена, що у тебе немає руни біля серця?

Від його голосу пробігся морозець по спині. Крихітка? Звичайно зі своїм зростом метр шістдесят чотири великою я не була і в порівнянні з Кассандрою, яка вища за мене майже на голову, справді виглядала маленькою, але щоб крихітка – це занадто. Я ж не винна що вони всі мають під два метри зросту:

- Впевнена і схоже учора твоїми стараннями у цьому впевнилися усі.

На його обличчі засяяла самовдоволена посмішка:

- Просто твої думки говорять про протилежне.

Мої думки? Про що це він? Побачивши мій благальний погляд, Кассандра поспішила пояснити:

- Кірос чує думки, тож знає про що ти думаєш. Я ж тебе попереджала.

Вони що жартують? Як таке можливо? Вирішила перевірити, тому кинула виклик:

- Не вірю, відгадай про що ж я зараз думаю?

Намагалася думати про якісь дурниці, бо якщо як і справді знає мої думки, тоді я згорю від сорому. Чоловік пильно поглянув на мене і знову від його погляду все всередині розтануло:

- Ти хочеш кави, міцної гарячої кави. І до речі можеш починати згорати від сорому, я справді знаю про що ти думаєш і дурницями мене не відвернути. Джораху не сподобаються твої бажання.

Мене охопили лють і сором. Який же він нестерпний, виставив повною дурепою перед усіма і ще з Джорахом чекає непроста розмова. Я ж не хочу цих думок. Моєму обуренню не було меж:

- Так не можна. Це порушення прав людини, мої думки це особисте і не хочу з ними ділитися.

Він насмішкувато мовив:

- Мені можна все. Твої думки мають бути тільки про твого чоловіка, про Джораха.

Та що це таке? Ким він себе уявляє, такий самовпевнений, пихатий бовдур. Мабуть, крім зовнішності у нього переваг більше немає. Поспішила запевнити:

- Впевнена, що надалі так і буде.

Він відійшов від мене та став біля центру столу:

- Якщо ми все вирішили, тоді сьогодні навчіть свою нову напарницю всього чого зможете.

Після цих слів він зник у порталі і я полегшено видихнула. Надіюся більше ніхто не чує моїх думок. Як же захотілося додому, де ніхто не порпається у моїй голові. Після сніданку кімната перетворилася у тренувальний зал. Стіл зі стільцями зникли і з`явилися бойові манекени, зброя, мішені та якісь знаряддя. Розпочали зі зброї. Мені дали довгий пістолет, для якого на поясі було особливе місце. Вияснилося, що він стріляє не кулями як наші, а електричними зарядами, потужність яких можна було регулювати. Спробувала влучити у мішень і з пістолета полетіла електрична куля та оминула ціль. Після години марних намагань я зрозуміла, що безнадійна. Зброя - це не моє. Тоді Джорах запропонував виростити крила, у мене вони вже мають бути. Уважно слухала його пояснення, намагалася сконцентруватися, але зі спини так нічого не з`явилося. Перейшли до бойових вправ і очікувано, в цьому теж зазнала невдачі. Здається я справжня нікчема, у мене нічого не виходить, залишалося стояти в стороні та захоплюватися майстерністю напарників.

Через деякий час Кассандра вирішила розповісти про магію. Ми пішли до мене в кімнату і вона простягнула невеличку чорну кульку:

- Це м’яч інформації. В ньому містяться відомості про все відоме нам. Щоб отримати дані вибери зручну для себе форму. Можеш переглядати або читати. Спробуй.

Дивний винахід. Винайшли м’яч, а колись люди зі свитків читали. Варто було мені таке згадати як чорна кулька перетворилася на пожовклий довгий свиток. От технології, а у нас тільки планшет придумали. Свиток перетворився на планшет. Я не встигала подумати як воно миттю змінювало форму. З такого читати не зручно, краще хай книжка буде. Моє бажання виконалося і планшет трансформувався у книжку. Кассандра з посмішкою спостерігала за мною:

- Подобається?

- Так, у Вас прекрасні технології. Я б хотіла побачити місто. Чи де ми зараз?

Трішки завагавшись, вона повідомила:

- Поки зарано. У нас наказ не випускати тебе на вулицю поки не освоїшся, й це може бути небезпечно.

О, я тут бранка? Встигли мене полонити, цікаво хто так дбає про мою безпеку:

- Від кого наказ?

Кассандра розвернулася від мене та підійшла до стіни. Опустила голову та тихо мовила:

- Від імператора. Зрозумій, досі у нас не було людей з іншого світу, от він і хоче, щоб ти дізнавалася про все поступово, розуміє, що тобі зараз важко і бажає полегшити твій шок.

Про мене дізнався сам імператор! Неочікувано. Але хоч щось я маю право знати. Уявила вікно у стіні й воно з`явилося. Поглянула у нього та затамувала подих від побаченого:

- Те, що я бачу у вікні це насправді?

Дівчина підійшла до мене та промовила:

- Так, щодо цього розпоряджень не було.

Перед мною відкрився нереальний краєвид. Небо зеленого кольору на якому виднілося два сонця. Одне більше та яскравіше, інше менше та тьмяніше. Можна було розгледіти три супутники, які легеньким відблиском прояснювалися на небі. Довкола розмістилися високі будинки з товстими скляними стінами темного кольору, яких розділяла не широка дорога. Людей на вулиці не було. Зовсім. Кассандра пояснила, що потреби виходити немає, оскільки у потрібні місця дістаються порталами. На протилежній стіні краєвид повторювався, лише вдалині виділялася висока споруда на вигляд з піщаними стінами, округлими вікнами та широкою терасою. Це був імператорський палац і він відзначався серед сучасної архітектури, але мені дуже сподобався. Хотілося б там побувати. Схоже ми жили у столиці.