Глава 7

На вигляд це була гігантська глибока тарілка з напівкулею по центру. Якщо колись на Землю прилітало НЛО, то напевно саме на такій тарілці. Коли ми зайшли всередину цієї тарілки то мої здогадки підтвердилися. Це справді був транспорт для польотів на чотири місця зі скляним куполом, завдяки чому відкривався кругозір на всі триста шістдесят градусів. Кірос допоміг мені сісти на чорне крісло та пристебнутися. Я помітила, що підлога теж прозора. Він зняв з мене стрічку, яка змінювала зовнішність:

- Такою ти мені більше подобаєшся. – Своїм коментарем змусив мене зашарітися. Відхилився та впевнено поцікавився: - Готова до польотів? Чи після ранкового падіння така екскурсія не для тебе?

- Готова – з упевненістю відповіла я. Поруч з Кіросом почувалася у безпеці. - В разі чого ти ж мене врятуєш, правда?

- Навіть не сумнівайся в цьому – запевнив мене, зняв з себе ошийник і знову став собою. Поклав руки штурвал цього транспорту. Двері приміщення відкрилися, тарілка повільно піднялася в повітря. Рухалася безшумно і вилетівши з гаража, пришвидшилася. Моїм очам відкрився неймовірний краєвид. Місто з високими однотипними будинками, вузькими вуличками, що з висоти нагадували тонкі смужки, крихітними скверами та трохи більшими парками. Зрідка виднілися невисокі самотні великі будинки посеред площ. В центрі міста на невеликому пагорбі знаходився імператорський палац, на території якого розмістився сад, басейн, фонтани на охайних газонах та багато підсобних приміщень. Наскільки я зрозуміла ми вирушили саме з нього, а круглі вікна у кімнаті Кіроса зайвий раз це підтверджують. На всякий випадок вирішила уточнити:

- Ти живеш у палаці?

Хлопець хитро зміряв мене поглядом:

- Можна і так сказати. Здебільшого я там працюю.

- Отже, ти знайомий з імператором?

Після невеликої паузи він неохоче зізнався:

- Знайомий. Я поки що не можу сказати свою посаду, він заборонив. Але з часом ти про все дізнаєшся. Не ображайся, добре?

Судячи з того як його боялися, раніше були підозри, що Кірос і є той самий імператор. Але тепер, коли він фактично відкинув мою здогадку, підтвердивши знайомство з володарем, його посада досі залишається загадкою. Якщо краще подумати, то і в те, що Кірос імператор, не дуже вірилося. Явно замолодий для такої посади, а ще завжди ходить без охорони, сам бере участь у битвах з нарпами, ризикує своїм життям, отже точно навіть не родич імператорській сім`ї, адже повелитель не дозволив би так наражатися на небезпеку комусь зі своєї рідні. Можливо вийде хоча б щось дізнатися про їхнього керівника:

- Чому імператор поставив такі обмеження щодо мене, ми ж навіть не знайомі?

Трохи подумавши, хлопець відповів:

- Він тобі не довіряє, вважає, що ти можеш бути шпигункою.

Така відповідь мене розсмішила:

- Ага, шпигунка яку ти сам привів. Ти теж мені не довіряєш?

- Якби не довіряв, не показував би місто з висоти пташиного польоту і не розповідав би про це. Не хвилюйся, незабаром все владнається.

Він так упевнено говорив, що всі сумніви зникли і я повірила йому. Проте дещо все ж турбувало мене:

- У тебе не буде неприємностей через те, що ти влаштував мені екскурсію з цієї летючої тарілки?

- Не хвилюйся, імператор не дізнається. Ти ж йому не скажеш? – я заперечно помахала головою: – І я не скажу. Ця тарілка моя власна, залишилася у мене з давніх часів, коли ще так масово не використовували портали для переміщення. Це старий зразок, зараз існують сучасніші моделі, але й ними рідко користуються.

Стара модель! Та у нашому світі залишається тільки мріяти про таке. Може хоч про себе щось розповість. Наважилася і поцікавилася про його родину. Зізнався, що з батьками давно не живе, вони в іншому місті, братів чи сестер немає. Через перенаселення тут дозволено мати лише одну дитину в сім`ї, після народження якої накладається магічне протизаплідне табу, яке в окремих випадках можуть зняти.

Достатньо покружлявши над містом, тарілка вирушила за його межі. Одразу стала помітна компактність розміщення об’єктів. Фермерські господарства, плантації та фабрики раціонально зонувалися, здавалося тут використовують кожний сантиметр землі. Далі від міста ріс високий ліс, що вражав своєю різноманітністю. Летюча тарілка дозволила по-новому подивитися на цей світ. Фіолетові поля та різнобарвні ліси, світло зелене небо з двома сонцями та чудернацької форми хмари, нагадували якусь казкову країну, що ніби з`явилася зі сторінки фантастичного оповідання. Кірос вирішив мене вразити:

- Хочеш я покажу справді щось дивовижне?

Ще й запитує, звісно хочу. Хоча, що може бути дивовижніше не уявляла. Тоді він попередив - доведеться зробити міжпорталовий стрибок, бо те місце далеко звідси. Можливо відчуватиметься головний біль та задишка, як при моїй першій подорожі порталом. Я погодилася на це, адже не щодня пропонують екскурсію з летючої тарілки.

Наш транспорт окутало яскраве світло і вмить перед очима постав заворожуючий пейзаж. Серед лісу, який був схожий на джунглі, виднілася кам`яна скеля з якої стікав каскадний водоспад, вода у якому рухалася вгору і своїм потоком утворювала річку, що протікала по небу. Вирівнявши своє дихання, яке після стрибка між порталами трохи збилося, поглянула собі під ноги й через прозору підлогу побачила хмари, які скупчилися на землі. Справді дивовижне місце, замість неба над головою річка. Кірос пояснив:

- Тут сила тяжіння зосереджена до неба, але тільки до певної висоти.

Підлетівши до небесної річки та потрапивши в зону дії цього дивного місця, відчула як моє волосся та ланцюжок, що безтурботно висів на моїй шиї, швидко піднялися до верху. Я міцніше вчепилася руками в крісло, добре, що хоч підтримували ремні безпеки. В голові почало паморочитися. Навіть не довелося нічого казати, Кірос сам спрямував тарілку убік і волосся з ланцюжком повернулися в нормальний стан. Пролетівши трохи далі, й справді побачила як з неба опускається вода, з шаленою швидкістю падаючи на землю в озеро, майже ідеально круглої форми.

Не встигла отямитися від вражень як несподівано почула різкий звук, що нагадував вибух петарди та відчула - транспорт різко опускається до низу. Повернувшись, побачила, що у тарілку влучили якоюсь зброєю і ми стрімко втрачаємо висоту.

Відчула страх, що знову сковував моє тіло. Але на відміну від пережитого вранці, цього разу було не так лячно. Заспокоював впевнений голос Кіроса, здається він взагалі не вміє боятися:

- Не хвилюйся, не зважаючи на пошкодження, я намагатимусь плавно посадити тарілку.

Плавно не вийшло і при зіткненні із землею транспорт добряче трусонуло, з усіх боків з`явилися подушки безпеки. Попри їхню наявність все одно отримала легкий забій руки. З першого погляду Кірос залишився неушкодженим та щось налаштовував на панелі управлінні. Захисні подушки зникли й мені стало легше рухатися. Стукнув кулаком по штурвалу, відстебнув свій ремінь безпеки та звернувся до мене:

- Ти як? Нормально? – я кивнула головою на знак згоди. Хоч і намагалася заспокоїтися, проте моє тіло продовжувало труситися. Кірос взяв у свої руки мої долоні – Крихітко, послухай, зв'язок пошкоджений, мій зв'язкофон не працює і я не можу передати повідомлення про нашу аварію. Тарілку збили зі сходу, отже нам треба рухатися на захід. Ті, хто пошкодив наш транспорт йдуть сюди, нам треба тікати. Зможеш?

Я вже думала, що гірше мого ранкового падіння нічого не може бути, але доля вперто доводить протилежне. Знову кивнула головою і хлопець відстебнув мене від крісла. Виходячи з тарілки, я з острахом поцікавилася:

- А вона не вибухне? Після падіння таке часто показують у фільмах.

Він здивовано подивився на мене:

- Ні, це трохи не та зброя, в транспорті немає чому вибухати.

Я полегшено зітхнула, але залишалося ще одне питання яке неабияк турбувало:

- А чому ми маємо тікати, ти ж можеш перемістити нас порталом у безпечне місце?

Здавалося, що Кірос боявся цього питання. Він зупинився та пильно поглянув мені у вічі:

- Не можу. Ми знаходимося в антимагічній зоні, тут магія не діє. Я не маю своїх сил. Необхідно якнайшвидше покинути це місце, щоб зміг застосувати магію, адже тут я проста людина.

Тільки тепер усвідомила наскільки складна наша ситуація. На нас хтось полює, а ми не лише без зброї, але й без магії, практично без захисту. Ось чому моя рука досі боліла, я втратила свою регенерацію про яку мало не забула. Але й у цьому знайшла свій позитив:

- То ти тепер не чуєш мої думки?

- Не чую, тож тобі доведеться озвучувати свої бажання та страхи. – Якось сумно зізнався Кірос. Мене тішило, що нарешті можна не намагатися контролювати думки, вони знову стали моїм особистим. Він вибрав з кишені стрічки, одягнув на мене та себе і ми перетворилися на блондинку та шатена. Йшла слідом за хлопцем, який з великою швидкістю рухався вперед. Ледве встигала за ним та відставала, але він не залишав мене на великій дистанції від себе. Розуміла, що його затримую, проте вдіяти нічого не могла. Хлопець не злився, а на диво був терплячим до мене, я б навіть сказала турботливим.

Зненацька він зупинився та насторожився. Від несподіванки я вдарилася об його широкі плечі. Кірос розвернувся й приклав пальця до своїх вуст, всім виглядом показуючи, щоб я мовчала. Застигла на місці не видавала ні звуку. Здається лише моє серце, яке гучно билося, виказувало мою присутність. Почула стурбований голос, який порушив тишу:

- Лізь на дерево. Негайно!

Ага, легко сказати, а от зробити. Оглянулася навколо і, знайшовши більш менш відповідне дерево, видерлася на нього. Довелося прикласти чимало зусиль й все ж мені це вдалося. Примостившись на гілці, з острахом шукала Кіроса очима, якого ніде не бачила. Не міг же він мене покинути? Хоча, зважаючи на те, що я його затримувала це був би логічний вчинок. Самому поспішити вийти з антимагічної зони, і повернутися з підкріпленням. Або й взагалі не повертатися, навіщо я йому здалася, сам казав, що без руни йому не цікава. Але чому тоді провів зі мною цілий день? Пожалів? Не думаю, він не схожий на того, кого розчулять чужі бажання. Думка, що я залишилася тут одна, дуже мене налякала. Страх посилився, коли почула важкі кроки та шелест сірого листя під чиїмись ногами.

Побачила, як під деревом проходить нарп. Високий, з коричневою шерстю, тримав у руках пістолета такої ж моделі, з якої стріляла на тренуванні. Він зупинився за декілька кроків від мене. Сильніше притиснулася до стовбура дерева та причаїлася. Пошкодувала, що не залізла вища, адже варто йому підняти голову і моє місцеперебування викриється. Намагалася сидіти тихо, майже не дихати. Нарп принюхався та зробив кілька кроків до мого дерева.

Зраділа, коли побачила Кіроса, який ззаду несподівано підкрався до тварини та колючою ліаною почав її душити. Шипи врізалися в шкіру і просочилися перші краплини крові. Але нарп так просто не здавався, намагався ухилитися та напасти на свого супротивника. Їхні тіла зчепилися у запеклій бійці. Я дуже хвилювалася за Кіроса, але допомогти нічим не могла і тільки уважно спостерігала. Побачила, як нарп впустив свого пістолета, який відлетів на декілька метрів від тварини. Швидко прийняла рішення та почала злазити з дерева. Опинившись на землі, взяла до рук зброю та націлила її на нарпа, що навис над Кіросом та оголивши зуби, мордою наближався до його шиї. Боялася її застосувати, оскільки знала який з мене вправний стрілець, могла поранити хлопця. На щастя Кірос відштовхнув ногами тварину і вона впала на спину. Я кинула йому пістолета і закричала:

- Тримай!

Зброя впала біля рук Кіроса, тож він не вагаючись швидко схопив її та влучно поцілив у нарпа, який так і не встиг підвестися. Я полегшено зітхнула, але побачила, що зашвидко зраділа. Нога Кіроса кровоточила і виднілася глибока рана, схоже звір встиг прокусити її. Я кинулася до нього та сіла поруч на землю оглядаючи пошкодження:

- Дуже болить?

Він підняв штанину і моє тіло пройнялося морозним тремтінням від побаченого. Одразу вище коліна щедро сочилася кров`ю велика рана, на якій виднілися сліди від зубів. Кірос помітно посмутнішав:

- Не знаю, напевно дуже. Ще ніколи не відчув болю, всі мої рани одразу гоїлися.

- Ласкаво прошу в мій світ! – з неприхованим сумом сказала я. – Рану треба перев’язати.

Не встигла договорити як він розірвав свою штанину та простягнув мені. Я зробила пов`язку, з надією, що це допоможе спинити кров. Сама не знаю чому зізналася йому:

- Ти мужньо бився, я коли піднялася на дерево й не побачила тебе, подумала, що ти мене покинув.

Він ніжно доторкнувся до моїх рук:

- Ніколи не думай більше так, я тебе нізащо не покину. Ми виберемося звідси разом.

Перевівши погляд, я побачила в його очах усю серйозність сказаних слів. Від дотику теплих долонь, тілом пробігся легенький вітерець, запрошуючи до танцю клітини мого тіла. Поруч з ним моє серце пришвидшило свої удари, а дихання збилося. Можливо це все через хвилювання та ситуацію, що трапилася. Принаймні сама переконувала себе у цьому. Згадавши, що він не може чути моїх думок – зраділа, а то знову виставила б себе дурепою. Кірос підвівся на ноги порушивши незручний момент й похитуючись, підійшов до нарпа, який нерухомо лежав на сірому листі. Оглянувши його здивувався:

- Звідки у цієї тварини наш пістолет? Невже відібрав у когось? Нам потрібно йти далі, скоро з`являються його дружки.

Спостерігаючи як він невпевнено стоїть на ногах поцікавилася:

- А ти зможеш?

- Не маю вибору. Якщо хочемо жити, то мусимо рухатися.

Така песимістична відповідь сил не надавала. Ми продовжили прямувати у завданому напрямку, тільки тепер це виходило значно повільніше, хлопець помітно кульгав. Кожний крок давався йому не просто. Хотілося якнайшвидше вийти з цієї анти магічної зони, проте скільки ще залишалося пройти не знала. Щоб якось відірватися від страшних думок, вирішила розпочати розмову:

- А багато таких зон в імперії?

- Ця єдина.

Така відповідь тішила. Звичайно, на мене це не впливає, адже крім регенерації ніякої магії в мені поки що не було, але для Кіроса це було суттєво. Вирішила уточнити:

- Отже, ти знав, про цю зону коли переміщав нас сюди порталом. Тоді чому наважився прибути саме в це місце, де ти не маєш сил?

Він зупинився та віддихуючись поглянув на мене. Його погляд був наповнений теплом і мене кинуло в жар:

- Хотів вразити тебе, щоб ти побачила щось справді незвичне. Падіння тарілки до моїх планів не входило, а наявність тут нарпів взагалі здивувало, кристали їх навіть не виявили.

Вразити мене? Цікаво навіщо. Поведінка Кіроса залишається загадкою:

- Що ж мене вразити вдалося. Якщо виживу, не забуду до кінця життя.

Він легенько хмикнув і ми рушили далі:

- Я не хотів, щоб так вийшло. - Наче виправдання звучало з його вуст. Я мовчки йшла розмірковуючи над тим, що сьогодні Кірос відкрився для мене з іншого боку. Здавався турботливим, розуміючим, не схожим на того козла яким був минулими днями. Можливо так на нього подіяло відсутність сили. І все ж ця пригода мала і хороший бік, тільки б ще з неї виплутатися.

Кірос зупинився та на чомусь зосередив погляд. Прислухавшись, почула приглушені голоси. Оглянувшись, нікого не побачила. Хлопець підійшов до звірячої нори, яку я помітила тільки тепер, та важко присів біля неї уважно розглядаючи. Напевно рана у нозі ще дошкуляла, оскільки на обличчі виступила гримаса болі. Ледь чутно він прошепотів:

- Дивись, у землі щось є. Там ціле приміщення під нами, а це схоже на вентиляцію.

Підійшла ближче, щоб переконатися. Не тому, що не вірила Кіросу, просто ніколи не бачила підземного будинку. Тільки нахилилася до нори як відчула, що мої ноги сповзають до низу і я разом з ґрунтом провалилася під землю. Невже через їхні дуже калорійні та вітамізовані бруски я так погладшала, що вже земля не може втримати? На щастя приміщення було великим і мене лише трохи засипало ґрунтом. Не встигла отямитися як відчула - щось важке впало зверху викликаючи гучний шум. Розплющивши очі, зрозуміла, що то був Кірос, який придавив мене своїм тілом. Він швидко відкотився убік і стало легше дихати:

- Ти як, не забилася?

- Ні, наче все добре. – прислуховуючись до свого тіла відповіла я. – А ти?