Глава 6

Тоді ми не вирішили, що нам робити. Потрібен був час, щоб все зважити і прийняти вірне рішення.

Я схилявся до того, що не готовий перекреслювати свої плани на власне життя. Дитина – це велика відповідальність. Ми обидва до того не готові. В нас попереду ще два курси навчання, потрібно спочатку стати на ноги, забезпечити собі стабільність і фінансову незалежність. До того ж, я зовсім не бачив себе поруч з Юлею і не мав ніякого бажання провести з нею все своє життя, виховуючи нашу випадкову дитину.

З іншого боку – мої моральні принципи заперечували будь-які причини робити аборти. Навіть вагомі.

І що робити?

Не знайшовши відповіді, я вирішив, що правильним буде звернутися з цим питанням до батьків. Вони, звісно, будуть в шоці, але іншого виходу немає.

Коли я повідомив матері цю «чудову» новину, її реакція стала для мене занадто великим сюрпризом.

- Фух, ну слава богу! – видихнула вона, закочуючи очі, і засяяла від щастя.

- В якому сенсі «слава богу»?!

- Я вже собі хрест на онуках поставила, а воно он як!

- Стоп! – зупинив я її припадок несподіваної радості. – Поясни.

- Ти ж у дитинстві свинкою перехворів, а після неї чоловіки не можуть мати дітей.

- Тобто? – все ж таки я нічого не міг збагнути. – То не моя дитина, чи що?

- Ну, не всі, звісно чоловіки. Більшість. Тож може дитина і твоя. А може і ні, хто знає.

Мати знизує плечима і я зовсім гублюся у вирі думок і здогадок.

- І що мені робити? – питаю в родительки.

- Тобі – перш за все вчитися. А народжувати цю дитину чи ні – вирішуйте самі. Я раджу її народити, але я не маю ніякого права вказувати вам в цій ситуації, що робити. Ми з батьком підтримаємо будь-яке ваше рішення, ти ж знаєш.

Розмова з матір’ю трохи заспокоїла мою внутрішню паніку. Відчувши безумовну підтримку рідних та тверду землю під ногами, я вирішив не тягнути з розмовою і поїхати одразу до Юльки.

На диво, між нами сталася доволі конструктивна розмова. Ми обидва не планували ставати батьками так рано. Я спокійно пояснив Юлі, що не відчуваю до неї нічого, крім симпатії і не можу пообіцяти їй жити довго і щасливо разом. Також відверто пояснив їй, що боюся брати на себе таку відповідальність, не маючи ані освіти, ані роботи, але якщо вирішить народжувати, і я, і мої батьки допомагатимемо усім, чим зможемо.

Під час цієї розмови я взагалі сильно засумнівався в тому, що вона вагітна. Мати відкрила мені очі, розповівши про хворобу. Скоріше за все Юлька просто маніпулює, намагаючись мене прив’язати до себе. Звісно, я міг погодитись на експеримент: запропонувати жити разом і дуже швидко запевнитись в її брехні. Вона ж не знає, чим я і коли хворів, тож і «залетіти» пізніше навряд зможе. Але я не хотів їй підігравати, навіщо розтягувати ситуацію, коли можна все прояснити одразу?

Якщо дійсно вагітна і вирішить народжувати, буду допомагати, чим зможу. Якщо вирішить робити аборт – значить, скоріше за все, немає ніякої дитини.

- Народжувати і виховувати дитину самостійно я не буду. – одразу впевнено заявила Юля у відповідь. – Або ми разом, і я її народжую, або робимо аборт.

З’явилося гидотне відчуття, що вона мене шантажує. До того ж веде себе якось підозріло спокійно і впевнено.

- Свою точку зору я тобі виклав. Вирішуй. – досить різко відповів, підіймаючись з лавки.

- В мене немає грошей. – ледь чутно, ніби стидаючись, промовила дівчина.

- Скільки потрібно?

- Триста.

Хм. Дуже цікаво. Ніякого тобі «Звідки я знаю, скільки коштує аборт?», ніяких сумнівів в прийнятому рішенні, навіть жалю в очах немає.

- Завтра будеш в універі?

- Так.

- Я принесу тобі гроші.

На цьому наша розмова закінчилася. Все зрозуміло, наче ясний день. От же ж сука! І як тільки можна маніпулювати подібними темами?! Дам їй грошей і нехай котиться під три чорти!

Наступного дня, взявши озвучену суму, Юлька навіть не глянула на мене. Поклала купюри в свій гаманець, сховала у сумку та, не промовивши ані слова, пішла геть.

- Юль, ти хоч повідом, що і як! – це було не прохання. Це був стьоб. Цікаво було, на скільки вистачить її театральної майстерності.

У відповідь я отримав лише фак, показаний мені через плече. І цей її жест лише додав мені впевненості в тому, що мене розвели, як лоха. Але нехай. Головне, що дитина не справжня.