1.2

Все ж чудово, коли будинок, де ти живеш, охороняють стільки потойбічних істот, що жоден шкідник не проникне непоміченим. І всі вони підкоряються Бай-дзе, який одночасно дивиться на всі чотири сторони світу.

Я провела Алона у вітальню. Там є все, що потрібно для приємної бесіди, а також ненав`язливо стоять у скляній шафі урни, які показують, що вміє майстер Шитара. А що? Ніколи не знаєш, коли людина захоче зробити тобі замовлення і запропонувати трохи грошей. Вони, як відомо, зайвими не бувають.

Алон з цікавістю озирнувся. Схвально цокнув язиком, побачивши традиційні маски з Джапони, що висіли на стіні. Ще б пак! Вони коштували шалено дорого, проте я навіть не здивувалася, побачивши їх у крамниці рідкостей. Чаклуни з Країни Сходу чудово вміють наповнювати стародавні речі чарівною чжу, яка потім дає своєму власникові неймовірний запас сил.

Потім він зупинився біля шафи з урнами. Стояв мовчки, склавши руки за спиною, і з цікавістю роздивлявся.

Я мовчала. Якщо вже прийшов сам, то нехай сам і говорить. Квапити – остання справа. До того ж у мене на столику з червоного диму якраз з`явилася таця з чайником із бамбуковою ручкою, піалами для чаю і маленьким блюдцем із солодощами.

На низьких кріслах тут же з повітря зіткалися розшиті візерунками подушки.

– А ви розумієтеся на прекрасних речах, Марджарі, – вимовив Алон. – Приємно ще раз упевнитися в тому, що я не помилився.

Я жестом запросила його присісти, і сама зручно влаштувалася.

– Дякую за комплімент, пане Ноах. Чай чи цилінь?

– Чай, – усміхнувся він, сідаючи навпроти. – І прошу вас, ніяких «пане Ноах». Просто Алон.

Я з цікавістю подивилася на нього. Чайник здійнявся над столом і сам наповнив піалки зеленим чаєм, а в повітрі з`явився незабутній аромат жасмину.

Алон дивився на мене так само. А очі в нього просто щось. Усе ж таки незвичний колір, такою буває вода в Хіме-каві, Принцесі-річці, розташованій на кордоні Шавасакі з Джапонською імперією. Для наших місць, де темноокі й темноволосі в більшості, Алон Ноах має вельми екзотичний вигляд.

Він чудово знає, що гарний. Навіть я, вельми далека від світського життя і пліток про красенів, можу припустити, що в нього була сила-силенна романів і шанувальниць. Найімовірніше, багато дівчат намагаються привернути до себе його увагу, однак... Алон не поспішав зробити когось своєю дружиною.

Тільки зараз я згадала: дещо чула про спадкоємця роду Заборонених артефакторів, але ніколи не запам`ятовувала.

Що, загалом, не дивує. Оскільки статки, які він успадкує, вражають, а отже, і проста дівчина з хорошої сім`ї Ноахів не влаштує. Тільки проста дівчина з дуже багатої хорошої сім`ї. Тоді справа піде на лад.

Що могло Алона привести до мене – загадка. Не пригадую, щоб хтось із його численного сімейства вирушив на Хмарні острови. Отже, урна йому навряд чи знадобиться. Хіба що в багатих свої примхи, вирішили заздалегідь придбати вмістилище для праху й духу.

Інтрига загострювалася. Золотий спадкоємець уміло тримав паузу. Але, коли зник увесь червоний дим, який неодмінно супроводжував накриття столу, я зрозуміла, що час настав. Усі умовностей дотримано, зараз піде ділова розмова.

– У мене пропозиція, від якої не можна відмовитися, Марджарі, – сліпуче посміхнувся Алон і підніс піалу до губ.

– І яка ж? – поцікавилася я.

Він витримав паузу, зробив ковток і уточнив:

– Скажіть, Марджарі, ви любите гроші?

– А є ті, хто їх не любить? – щиро здивувалася я.

Алон задоволено кивнув.

– Чудово. Ваше тлен-авівське коріння набагато сильніше, ніж можна було спочатку припустити.

– Це комплімент моїм пращурам чи спроба вказати, що моя практичність дещо псує вигляд прекрасної дами?

– А ви вмієте не відповідати запитанням на запитання?

– А ви?

Він розсміявся. Я теж мимоволі посміхнулася. Співрозмовник, який вміє добре відповісти, це завжди чудово. Жартівлива словесна перепалка допомагає тримати себе в тонусі й не дає розслабитися вашому візаві. Користь з усіх боків.

Що ж стосується мого коріння, то... Це довга історія. Відтоді як Шавасакі після кровопролитної Демонської війни набув статусу міста із самоврядуванням і нейтральної території між Тлен-Авівом і Джапонською імперією, до нього почали переїжджати ті, кому закони обох держав стояли кісткою у горлі. У кожного була своя причина, нарівні з пристойними громадянами сюди приїжджали й ті, хто не надто хотів дотримуватися правил.

Мер Шавасакі не прикривав злочинців, але водночас давав можливість деяким талановитим та незрозумілим особистостям жити спокійно. До групи таких входили ті, хто випробовував можливості чжу, робив відкриття, які краще засекретити, і... все такого роду.

Імператор-Сонце Джапони і прем`єр-міністр Тлен-Авіва скрипіли зубами, але нічого зробити не могли. Угоду було складено так, що якщо одна країна спробує пред`явити свої права на Шавасакі, то друга має повне право виступити проти з військовими діями.

Мої предки добряче переплелися, тому неможливо сказати, чиєї крові в моїх венах більше: джапонської чи тель-авівської. У нашій родині завжди дивилися на характер, мізки і рахунок у банку. Останнє, можливо, когось покорчить, але як жити без копійчини за душею, коли такі податки на земельну ділянку і приватну підприємницьку діяльність?

«Дорогенька, – казала моя бабуся, підхоплюючи форшмак дерев`яними хаші, – у цьому житті не так важливо, скільки ти маєш добра зараз. Куди важливіше, як швидко ти зможеш усе відновити, якщо воно раптом у тебе зникне».

А моя бабуся розумілася багато на чому. Тож вестися на казки під місяцем чи обіцянки подарувати зірочку з неба в мене не виходило навіть у наймолодшому віці.

– Чудовий чай, – тим часом схвалив Алон. – Ви вмієте зустрічати гостей.

– Намагаюся, – м`яко промовила я. – І все ж не вважайте за нетерпіння, але страшенно цікаво, що могло привести золотого спадкоємця Ноахів до мене?

Ноах – найвідоміший на весь Тлен-Авів рід артефакторів. Вони працюють із найбагатшими людьми країни. Не дарма ж Заборонені, зрештою. Під час Демонської війни вони створювали артефакти немислимої сили, які допомагали людським воїнам здобути перемогу. Після чого були відзначені нагородами з рук правителів обох наших країн. І нехай Ноахи завжди жили в Тлен-Авіві, у Джапоні вони теж не останні люди.

– Марджарі, що ви думаєте про шлюбні стосунки? – раптом запитав Алон.

Я мало не подавилася. Потім, помітивши, що його піалка спорожніла, клацнула пальцями. Чайник плавно піднявся в повітря і налив добавку.

– Ви раптовий чоловік, Алоне. Я думаю... думаю, що шлюбні стосунки мають бути скріплені серйозністю намірів і печатками, сповненими особистої чжу молодят. Печатками на шлюбному контракті, зрозуміло.