Розділ 3. Весілля і трохи свекрухи

Одружувалися відразу за тлен-авівською і джапонською традиціями. Жрець храму, одягнений у помаранчево-білий одяг, зачитав слова клятви і запалив ароматичні палички. Ми відпили рисового вина з крихких чарочок-наперстків, після чого з дзвоном розбили їх об підлогу. Проголосили клятву слідом за жерцем, обмінялися обручками і цнотливим поцілунком, що передає чжу.

Свічки храму спалахнули яскравіше, у повітрі з`явився аромат квітів і м`яти. Значить, десь нагорі покровителі законного шлюбу – тлен-авівський бог Ахава та богиня Аі-амай – вдарили по руках, вирішивши схвалити наш шлюб. Насправді багаті дари вирішували багато питань, тож боги, побачивши наші старання, вирішили не будувати підступів.

Йшла завершальна частина обряду. Жрець звертався до богів.

Алон схилився до мене і шепнув:

– У мене тільки одне запитання: чому червоне?

– А що, треба було біле?

– Чому ні?

– Тому що радість шлюбу трохи затьмарює знання, що скоро я стану вашою...

Алон шикнув на мене, недвозначно натякаючи заткнутися.

Я чарівно посміхнулася.

Річ у тім, що я справді обрала червону сукню, сувору й урочисту, нічого зайвого. Щоправда, ось... згідно з весільними традиціями Тлен-Авіва, наречений одягає чорне, а наречена – біле. Символ чистоти, невинності та інше. І я в це не вписуюся абсолютно. Можна було, звісно, все аргументувати традиціями Джапонської імперії, але... як навмисне, у них наречена теж одягає біле, а наречений – чорне.

Однак, обираючи сукню, я розуміла, що вбрання кольору невинності й чистоти не пасує тридцятидворічній ши-хоторі з роду Чорних некромантів. Тому, зваживши всі за і проти, вирішила, що червоне не буде образою. Це і колір багатства, і доброго життя, і здоров`я. І взагалі... В чорному я вже була у нотаріуса, а біле взагалі не люблю, бо одразу треба прати.

До того ж і правда... Ну яка вдова в білому? Нехай навіть через деякий час вдова? Просто непристойно!

– Обійдіть дванадцять кіл біля чаші вогню, щоб очистити свій життєвий шлях від лиха й прикрощів! – тим часом проголосив жрець і повів нас у внутрішній двір храму.

Там кольоровим камінням були викладені доріжки, що вели до кам`яної чаші з викарбуваними на ній символами добра і єднання. У самій чаші палахкотіло біле полум`я, на яке неможливо дивитися, не примружившись.

– Візьміться за руки й ідіть, – велів жрець, зупиняючись біля червоної межі. Далі можуть пройти тільки молодята.

Алон узяв мою долоню у свою.

Невідомо звідки подув вітер, полум`я захвилювалося, стало яскравішим.

– І світом, і домом, і світлом своїм присягаюся, що буду вірним чоловіком Марджарі Шитарі з роду Чорних некромантів, – виголосив Ноах, роблячи крок уперед.

– І правдою, і силою, і темрявою своєю присягаюся, що буду вірною дружиною Алону Ноаху з роду Заборонених артефакторів, – сказала я, слідуючи за ним.

Вмить стало спекотніше. Кольорові камінчики розгорілися яскравим світлом, ніби в кожному була іскорка чжу.

Ми повільно попрямували до чаші.

– Які плани після урочистої частини, дорогий чоловіче? – запитала я, не припиняючи посміхатися. Жерцеві варто бачити, що молода пара рада обряду. Та й боги люблять посмішки.

– Як щодо того, щоб перекусити в якомусь непоганому містечку? – поцікавився він світським тоном. – Я до цуків зголоднів, віддаючи шлюбні клятви всім богам.

– Уявіть, що було б, якби я вирішила змінити прізвище.

– Дуже вдячний, що обійшлося без цього.

Я ледве стримала єхидну усмішку. О так, звісно.

Зазвичай що в Тлен-Авіві, що в Джапоні дружина переходить у рід чоловіка і бере його прізвище, однак це не залізний закон. За бажання чоловік може взяти прізвище дружини і стати частиною її роду. Залежить від сили, достатку та рішення молодят. А ще бувають... бувають некроманти. Наша братія воліє нічого не змінювати, щоб потім не було проблем біля входу до Підземних річок. Наші імена – один із якорів, які тримають нас у світі живих. Тому краще не балуватися і просто їх не чіпати.

Але якщо некромант або некромантка все ж таки вирішують змінити прізвище і увійти в інший рід, то потрібно провести кілька ритуалів. Не те щоб неприємних, але вельми клопітких.

– А після, любий чоловіче, після? – спробувала я отримати чіткіший план дій.

– Після... – задумливо протягнув Алон. – А що порадите, люба дружино? Відразу до вас? Або...

– Чому до мене? – щиро здивувалася я. – Можливо, до вас?

– Боюся, тоді доведеться знайомитися з моїми батьками.

Ми повільно обходили навколо чаші. Полум`я ледве чутно потріскувало. Я намагалася туди не дивитися. От краще дивитися під ноги. Ну... або на Алона, бо в цьому чорному костюмі він виглядає дуже навіть нічого.

Однак згадка про батьків переконала мене, що сунутися в родове гніздо Ноахів не варто.

– Розумно. Їдемо до мене. Познайомлю з пані Бет-Шалом і паном Курігавою.

– Яка насичена програма, – пробурмотів він.

Однак варто було нам завершити ритуал обходу й вийти з храму, як першим, що я побачила, була розкішна автівка на чорних кристалах і сивочолі чоловік та жінка, в рисах яких вгадувалася разюча схожість з Алоном Ноахом.

– Люба, – сказав Алон із кам`яним виразом обличчя, – поспішаю порадувати: поїздка до мене додому навіть не знадобилася. Мої батьки знайшли нас самі.

Прекрасні свекор і свекруха в мої плани абсолютно не входили. Однак я прекрасно розуміла, що рано чи пізно з ними довелося б познайомитися. І краще нехай це буде зараз, ніж на умовному похороні їхнього синочка.

Тож привітно усміхнулася подружжю Ноах і при цьому тихо запитала в Алона:

– І які ж у нас плани?

– Допускається імпровізація, – з незворушною фізіономією повідомив він. – Тільки благаю, заради всіх богів, не забувай, що ми тут робимо.

– А що ми робимо?

– Кохаємо одне одного.

Дуже хотілося протягнути: «А-а-а-а-а-а-а, точно», але я утрималася. Тому що попереду було серйозне випробування. І судячи з того, як на мене дивляться свекор і свекруха, налаштовані вони рішуче...

Через деякий час ми сиділи в ресторанчику з видом на Хіме-каву. Офіціант прийняв замовлення і помчав на кухню.

Нарешті з`явилася можливість як слід вивчити своїх опонентів.

Юдіт і Давид Ноах були стрункими, елегантно вдягненими і вельми симпатичними людьми, які вже переступили шістдесятирічний рубіж. У рисах їхніх обличь була невловима схожість, тож не дарма кажуть: якщо чоловік і дружина схожі, то і сім`я буде міцною.

У Давида очі були сірими, у Юдіт – зеленими. Та-а-ак, тепер ясно, у кого вродився Алон.