5 Глава

Павло

Вранці голова боліла страшенно. Що вчора було? Чому все ліжко в крові? Я когось убив? Тоді, де тіло?

А, ось воно - моя поранена рука. І поступово пам'ять повертається - до моменту, як мене завантажили в таксі. Далі - як вимкнений телевізор. Темно, нічого не пам'ятаю. Треба спуститися на кухню, випити пігулки.

Ледве пересуваючи ноги, повзу, тримаючись за стіни. На кухні тільки Поліна - квітуча, чистенька, з усмішкою на обличчі. Бісить, що комусь зараз добре! А мені хріново!

Чим же ця су*ка в клубі накачала мене? Яким транквілізатором? Жах! Треба випити таблетку, в душ, і спати.

- Привіт, Пашо. Як самопочуття? - запитує Поліна.

- А що? Не бачиш? Мені офігенно хріново! Ні? Не зрозуміло? Матом сказати? - вона блідне, усмішка сповзає з обличчя. 

- Що? Тепер і тобі не весело?

- Ми так нормально й не поспілкувалися вчора.

Вона дивиться на мене дивно, ніби на щось очікує. Що ще їй треба від мене? Вибачень?

Зі сходів чути галас мами.

- Павле! Що сталося? Що з твоїм ліжком?! - я продовжую дивитися на Поліну, вона червоніє. Треба ж, які ми скромні й чистенькі!

- Мам, нічого страшного. Учора в клубі руку порізав, бинтувати було лінь, - тепер фарба спала з обличчя Поліни, вона блідне. Дивиться на мене всіма очима. Та що з нею таке?

- Ти чого на мене втупилася, ніби я тобі  винен? - її очі стали округлими, брови поповзли вгору. Така смішна стала, що я не витримав і розсміявся. Щоправда, тут же поморщився від болю у скронях.

 - Та що з тобою, Поліно?

- Пашо,як тобі не соромно! Бентежиш Поліну, іди - одягнися і приведи себе до ладу! - промовила мама, заходячи до кухні.

- Ні, я спати зараз. Голова потріскує, як чавун.

Поліна підвелася з диванчика, на якому сиділа зі скорботною міною, і пішла на вихід. Повз мене пройшла хвиля чогось смутно знайомого і дуже потрібного мені, але я не міг ухопити цю думку. Я надто погано почувався.

Поліна зупинилася в дверях, озирнулася на мене. В її очах сльози? Чи мені здалося?

- Марто, залиш нас наодинці, - грізний голос батька донісся до мене. Ось його зараз і не вистачало на мою хвору голову!

- Гаразд, ти тільки не сильно лай його, - попросила мама, перш ніж вийти з кухні.

- Як ти розмовляєш із Поліною? Окрім того, що залишив учора дівчинку саму й побіг до своїх дружків, так ще маєш нахабство кричати на неї?

- І тобі доброго ранку, тату, - дістав із холодильника пляшку з водою і приклав до чола.

- Пашо, ти поводишся огидно. І мені не подобається така поведінка.

- А я й не стверджував, що ми станемо ідеальною родиною. Цього шлюбу хочеш ти, а не я. І я одразу позначу межі - Поліна лише моя майбутня дружина, яка повинна буде народити мені сина, а тобі онука. Але це все буде лише на папері. Повір, Поліна не така чудова для мене, і берегти вірність цій нахабі я не зобов'язаний! Я гулятиму й розважатимуся - нехай звикає до такого життя від самого початку!

- Поліна від тебе втече з таким ставленням одразу ж, і ніякої дитини тобі і зовсім не бачити! Ти, навпаки, маєш розташувати її до себе! Жінка повинна відчувати турботу, а не цілковиту байдужість з боку коханого чоловіка.

- Ось саме - КОХАЮЧОГО! А я її не люблю, і навряд чи зможу полюбити! Це ви вирішили з її батьком без нас! Поліна сама не в захваті від цієї ідеї!

- Її думка нікого не хвилює, Астахов уміє переконувати і тиснути! Тому вона зробить усе, що їй скажуть.

- Я теж зроблю все, що ти мені накажеш - одружуся з нею, трахну, щоб вона народила дитину, але кохати і плекати її я не зобов'язаний!

- На самому початку - зобов'язаний! Пашо, іди за нею і вибачся. Не змушуй мене вживати заходів.

- Я ще й бігати за нею маю? Очманіти! Може, Ви з Астаховим уже й день весілля призначили, і списки гостей написали?

- Ти маєш рацію. Весілля через тиждень.

- Що?!

- Через тиждень. Іди за Поліною і вибачся. І ось ще - до весілля Поліну не чіпай. І з іншими не шляйся. Тиждень, як-небудь перетерпиш.

- Ні, от скажи, ти реально зараз, на повному серйозі все це мені кажеш?

- Поверни Поліну! - гарчить він і виходить із кухні.

Ох, я їй зараз влаштую! Виходжу слідом за батьком, потім швидко нагору до себе - взяти телефон і зателефонувати цій ідіотці! Через неї мене вичитують, як хлопчиська!

- Так, - одразу відповідає.

- Ти де?

- Збираюся їхати додому.

- Повертайся!

- Ні, не хочу тобі заважати. Та в тебе, нібито, голова болить.

- Я хочу вибачитися, що так різко розмовляв із тобою.

- Вибачайся телефоном, Пашо.

- Ти нестерпна! Повернися, я кажу! Батько з мамою хочуть, щоб ми всі разом пообідали.

- Вибач, але ніяк. З Ромою домовилася про зустріч. Пообідати в його компанії куди приємніше, - відповідає, перш ніж розірвати зв'язок.

Набираю її знову.

- Що ще?

- Ти маєш покінчити з ним.

- Так? Чому ж? Ти будеш моїм чоловіком, а він - коханцем.

- Поліно, у чому справа?

- Ти вчора чітко дав зрозуміти, що на мене чекає в шлюбі з тобою. Вибач, але я не збираюся ночами ревіти в подушку, поки ти будеш трахатися в якомусь готелі з дівчиною легкої поведінки і повертатися напідпитку під ранок. Наш майбутній шлюб приречений!

Поліна

Він нічого не пам'ятав! От же негідник! Так, мабуть, наше весілля стане справжнім ударом для мене після цієї ночі "кохання".

Я не хотіла плакати, але, коли він розмовляв зі мною в такому тоні - стало шалено прикро. Так, я не можу нічого йому пред'явити, адже він усе спише на свої статки і просто насміхатиметься над моїми словами. От же дурепа! Але ж він був таким милим.

... Поліно, Павло Чорний просто не знав, із ким займався коханням. А якби розумів, що це ти, він би не був таким ніжним.

Я вибігла з кухні й одразу попрямувала до виходу з будинку.

Замовила через додаток таксі й очікувала його приїзду, але задзвонив мій телефон. Звичайно ж, Паша!

Хоче, щоб повернулася! Ага, зараз! Не дочекається! Не дозволю нікому витирати ноги об себе і свої почуття! Мені теж буває боляче! Я не байдужа лялька, якій чужі справжні почуття.

Звичайно, я вирішила позлити його і впевнена, що впоралася з цим на "відмінно"! Та ось тільки не очікувала, що він піде за мною і наздожене мене біля воріт до приїзду машини. А даремно!

- Коли я кажу тобі "повернутися", Поліно, ти робиш це одразу ж! Ясно! - грубо хапає мене за руку, коли робить кілька кроків до мене. - Ходімо до хати, і без твоїх ідіотських жартів! У мене голова болить і так! Чому я маю бігати за тобою?

- Тому що ти все робиш за наказом свого татка! Хіба ні? А я-то думала, що в тебе є своя думка! Мабуть, помилилася!

- Не зли мене! До хати, хутко! - закричав він, різко підштовхуючи мене до воріт особняка.

- Акуратніше можна?!

- Рот затули і крокуй до будинку! Піднімешся в мою кімнату і будеш сидіти там, як мишка, до того моменту, поки батько не покличе до столу.

- Я не песик тобі, щоб виконувати команди! Та й узагалі, пішов ти разом зі своїм татком! - різко розвернулася до нього обличчям і вдарила в груди, відштовхнувши від себе. Такого Паша точно не очікував.

Але і я не очікувала того, що він схопить мене за волосся і почне тягнути не в будинок, а назад за ворота.

- Відпусти мене! Дурень! Боляче!

- Ти мене допекла, Поліно. Ой, як допекла! Накази тобі не подобаються, що ж, забирайся додому. Усе одно весілля за тиждень, і твій батько хоч на прив'язі, хоч стусанами, але притягне тебе в РАГС у день одруження.

- Тиждень?! Але чому так швидко?

- Не я обирав дату, Поля. Зараз я ще буду милостивим до твоїх витівок, але коли ти станеш моєю дружиною, ти за все отримаєш. До Ромчика намилилася? Так іди!

- Невже я не подобаюся тобі зовсім? - ставлю запитання і хочу отримати на нього щиру відповідь. Від мене в захваті всі, тільки не він. Але ж чим він кращий за мене? У самого є явний дефект у зовнішності! На який я щоразу звертаю увагу! Капловухі вуха і його трохи горбатий ніс!

- Чому ж, подобаєшся! Ти вродлива, сексуальна! І я хочу тебе! Ніколи не приховував цього! І будь упевнена, що в ліжку зі мною ти не занудьгуєш! Буду виконувати свій подружній обов'язок справно - щоночі. А коли накажуть зробити дитинку, тоді я тобі взагалі не надаватиму перепочинку.

Від його слів мене пересмикнуло!

***

Минув тиждень

Павло

Батьки з обох сторін уже не наполягали на весіллі - вони до нього готувалися. Я не заперечував, мені було все одно. А ось Поля мовчала - вона знала про жалюгідний фінансовий стан сім'ї, але, водночас, не хотіла приносити себе в жертву. У період підготовки до весілля вона все сподівалася, що проблеми її батька вирішаться самі собою, і необхідність у шлюбі відпаде. Через свою дитячу наївність або жіночу хитрість - вірила в диво, дивилася на мене прохальними очима. А мене це все потішало, я-то знав, що виходу немає - весіллю бути!

І ось він прийшов, цей день. Поліна так і не сказала категорично, що вона проти. Напевно, тільки своєму Ромочку скаржилася на долю... Якби я тільки знав!

Я, мої та її батьки, запрошені гості очікували кортеж нареченої біля Палацу одруження.

Коли лімузин Поліни під'їхав, вона вийшла з машини - красива!!! У мене очі округлилися від захвату! Вона повільно йшла у напрямку до нас. Я вже хотів піти їй назустріч, вручити букет нареченої, як раптом!.. вона повернулася на підборах, підхопила поділ весільної сукні і бігом рвонула на інший бік вулиці. Усі оніміли! А Поліна, лавіруючи між рухомими машинами, що рухаються і сигналять, добігла до Романа, що стояв біля авто, і разом вони поїхали в невідомому напрямку.

Коли в усіх минув шок, над площею перед Палацом стояв добірний мат. І тільки я мовчав - моє серце саме тоді перетворилося на серце Чудовиська, монстра. Воно просто розбилося від приниження, обману й розтоптаних надій.

Пізніше, коли я прийшов до тями від підлості Поліни і пережитого приниження, захотів дізнатися, де і як стався збій?! Дізнався... і запам'ятав... Роман розробив план втечі нареченої з весілля ще до розпису. Ніхто й не підозрював, що Поля погодиться на таку авантюру. Так, вона говорила, що не кохає мене, що в неї є кохана людина. Але ж не відмовилася ні від весілля, ні від ресторану і гостей, ні від медового місяця на Балі! Вона просто втекла...

Що ж? Я почекаю свого часу. Мій час прийде. Відплата наздожене її.

Я почекаю. І дочекаюся. Тільки це вже буде не той Павло, що сліпо вірив - усе буде, як він хоче. Я стану іншим - народження Монстра почалося того дня, біля РАГСу.

Поліна

- Яка ж ти ідіотка! Боже мій! Регіно, твоя дочка ні на що не здатна!

- Поліна і твоя дочка теж!

- Я забираю найнеобхідніше і йду!

- Йди геть! Все рівно будинок відберуть за борги! А ми з твоєю мамою переберемося у квартиру на околиці міста. І все через твій егоїзм! Через твою гордість! Не хотіла весілля, треба було до дня одруження розірвати все! Так ні - ти зробила з цього справжнє шоу! Зганьбила Павла на все місто! Так і цього тобі виявилося недостатньо! Ти ще несла всяку нісенітницю журналістам про нього! А ще вкрала в Чорного гроші! Для чого? Щоб втекти зі своїм горе-коханцем на Шрі-Ланку? І прожити там три місяці! Та Чорний ніколи не пробачить мене!

- Тату! Минуло три місяці! Ти маєш рацію! Я втекла з весілля, бо знала - це єдиний вихід.

- Ти думала в той момент тільки про себе!

- А ти, коли підкладав мене під Пашу, чи не про себе думав? Тату, хто з нас ще більший егоїст, треба поміркувати!

- Я думав про свою сім'ю! Про дружину і про доньку! Про можливість врятуватися!

- Звичайно! Я переїжджаю до Роми! На Шрі-Ланці ми одружилися, і тепер я Астахова - Мілітарська. Тепер я його дружина.

- Як добре, що сім'я Павла поїхала в Англію! Інакше б вони тебе при зустрічі просто розірвали на частини! У мене досі прихований журнал із тим твоїм інтерв'ю.

- Добре, що поїхали! Мені тепер буде вільно дихати в Києві!

- Рано чи пізно Паша повернеться. І тоді!

- І тоді нічого не буде! Я не боюся його! Ні краплі! Що він може без свого татка? НІЧОГО!

- Ти пошкодуєш про це, Поліно. Ой, пошкодуєш!

- Єдине, про що я шкодую, що мама свого часу покохала тебе і вийшла заміж. І ти став моїм батьком! - виплюнула йому в обличчя, за що одразу відчула на своїй щоці пекучий ляпас.

- Ноги твоєї не буде в нашому домі!

- Захар. Але! Вона наша дочка! Як ти взагалі можеш?! - намагається заперечити мама.

- Ця погань мені більше не дочка!

- І ти нічого на це не скажеш, мамо? - звертаюся до неї, а вона ніби язик проковтнула.

- Поліно, вибачся перед батьком. Він любить тебе насправді. Просто...

- Просто? Ні, батьки! Це у вас завжди все просто! Вам було начхати, що я не кохаю Пашу! Вам було начхати, що він ставився до мене, як до шавки якоїсь. Навіть зараз, коли я поділилася з вами новинами, гарними новинами свого життя, ви все рівно не задоволені. Батько має рацію, мамо. У нього немає дочки, а в мене більше немає сім'ї!