4 Глава

Поліна

- Це з Чорним ти зараз була в туалеті? - цікавиться Ніна, коли я заходжу в аудиторію після не зовсім вдалої розмови з Пашею.

Та він ще більше мене ненавидить! А я все ж сподівалася, що вирішив залишити мене в спокої. Що старі образи позаду! Ми ж подорослішали!

- Що значить - із Чорним у туалеті? Поліно, про що вона взагалі говорить? - у розмову втручається Рома, і не дивно, адже ми, як не крути, зустрічаємося.

- Паша просто приїхав, щоб мене побачити, не більше, - брешу своєму "коханому", адже якщо я йому розповім усю правду про нашу з Пашею розмову, як він нахабно мацав мене та погрожував Ромі, наслідки будуть незворотними.

- Просто приїхав? Поліно, не тримай мене за ідіота. Він не просто приїхав. Він вважає тебе своєю нареченою. А ти - моя дівчина.

Щось мені зовсім не подобається ця розмова.

- Рома, а чи не забагато ти на себе береш? Так, я - твоя дівчина, і я не збираюся заміж за Пашу. Я про це тобі вже говорила тисячу разів!

- Не збирається вона! Та ти калюжкою розтеклася перед Чорним. Я все чула, я в цей момент перебувала в кабінці туалету.

От же погань рідкісна! Чого їй кортить? Вічно лізе в моє життя! Була вона? Ні, я впевнена, що там нікого не було крім нас двох.

- І про що ж ми говорили з ним, Ніно?

- Ви говорили про те, як би хотіли сьогодні разом піти в клуб.

Ось і попалася! Не чула вона нічого! Навіщо тоді бреше? Досі не може змиритися, що Рома обрав мене? Так пора б уже. Але я вирішила їй підіграти, тому відповіла:

- Так, Паша запрошував мене в нічний клуб, але я відмовилася. Адже сьогодні обіцяла свій вечір присвятити Ромі, - підходжу до свого хлопця і демонстративно цілую його в губи.

Вона фиркнула, пройшла повз нас і, нарешті, сіла за парту.

Коли остання пара закінчилася, я попрощалася з Ромою і поїхала додому.

Удома, як завжди, продовжилося винесення мозку з приводу Павла. Батько був невблаганний:

- Сьогодні на вечері поводься порядно. Свої образливі зауваження щодо Паші залиш удома, зрозуміла мене?

- Тату, не починай. Я буду білою і пухнастою. Тільки можна я поставлю особисте запитання - ти свічку будеш тримати теж, коли ми з ним? ....

- Поліно, які речі ти говориш! Неподобство! - обурилася мама.

- Якщо знадобиться - буду, - суворим голосом відповідає батько.

- Що?

- Поліно, ти чула!

- Він жартує, Поля, іди до себе в кімнату, - мама не давала розпалитися подальшому скандалу і вчинила мудро - відгородивши одна від одної дві ворогуючі сторони.

До появи в будинку Чорних ми з батьком так і не заговорили. Маму під вечір остаточно скосило тиск і їй довелося залишитися вдома, відправивши мене на поталу саму.

Я ж прекрасно розуміла, що нічого не зможу змінити, та й Пашу вся ця ситуація абсолютно не засмучувала, а навіть навпаки - радувала.

"Ти будеш розсовувати свої ноги на першу вимогу, Поліно" - повторила я сьогоднішні слова Паші, і всередині все перевернулося. Так, раніше, коли була ще зовсім підлітком, я мріяла, щоб він звернув на мене увагу, хоч і не надто правильні методи для цього обирала. А зараз - боюся. Боюся його дотиків, як вогню. І судячи з усього, Паша знає, як поводитися з дівчатами. А я в цих справах ще зовсім новачок. З Ромою ми далі поцілунків не заходили.

І чомусь мені здається, що Паша аж ніяк не буде ніжним зі мною вперше.

Мої здогадки підтвердилися, коли ми залишилися наодинці - він не став упускати шансу доторкнутися до мене. Чому він не вірить, що я досі невинна? Я вперто гнула свою лінію і продовжувала говорити, що люблю Рому. Але Пашу це анітрохи не хвилювало! Він знав - я належу йому, за мене все вирішили.

Здавалося, ще трохи - і мій перший раз стався б саме біля стіни, але на щастя, нас покликали, і він зупинився. Хоча й дуже важко йому далося відпустити мене.

Ми відсиділи з батьком вечерю в компанії майбутніх родичів, і коли вже настав час іти додому, батько різко схопив мене за руку й затягнув у найближчу кімнату для розмови.

- Ти залишишся тут, це не обговорюється.

- Я не буду чекати на Пашу. Ти хоч розумієш - він залишив мене і пішов розважатися зі своїми друзями?

- І що? Ти залишаєшся тут, Поліно.

- Що? Ти хочеш, щоб майбутній чоловік витирав ноги об твою доньку? Ні в що не ставив її? Зраджував направо і наліво?

- А ти сподівалася, що буде інакше?

- Що? Я не розумію тебе.

- Якби ти з самого початку не була такою егоїсткою, то могло б бути все інакше.

- Але я не люблю Пашу. Я люблю Рому.

- Щоб я більше не чув його імені. А ще краще - не бачив цього сосунка поруч із тобою. Залишишся сьогодні в цьому будинку, дочекаєшся Павла. Якщо знадобиться, втішиш.

- Ти! Та як ти можеш так?!

- Як "так", донечко? У нас немає іншого виходу! Ні!

- Чому ти раніше про це мовчав?

- Я не думав, що буде все настільки погано. Коли зустрівся з Данилом, усвідомив масштаб катастрофи. Мало того, що компанія банкрут, так ще й з одного з сайтів нашої компанії відбувалися хакерські операції. Чорний запропонував такий вихід. Якщо що, він сам підставиться.

- Натомість на наше весілля? Але для чого йому тоді пов'язувати спорідненість із не дуже-то забезпеченою родиною?

- Поліно, домовленість, як-не-як, була ще, коли ви з Пашею були дітьми. Та й думає, що Паші час одружитися. А ти, як не крути - наречена видатна.

- Ти мене просто продаєш, тату!

- Я забезпечую цим твоє майбутнє - заможне й насичене життя, донечко.

- А що, якщо не буде весілля?

- Тоді тобі доведеться забути про вступ до Гарварду, про закордонні поїздки, про райські острови, про брендові речі і круті тачки. Про все! Гаразд. Мама твоя дзвонила, мені пора їхати. Будь поступливішою з Пашею, Поліно. Не випускай свої голки. Ви не діти вже, - і з цими настановами тато вийшов із кімнати, а я продовжила стояти, обмірковуючи в голові його слова.

Коли тато остаточно пішов, я побажала доброї ночі сім'ї Паші, а сама попрямувала в його кімнату. Хотіла увімкнути його ноутбук і подивитися якийсь фільм, але він був під паролем.

Як завбачливо, Паша.

Невдоволена, я все ж таки наважилася прилягти на ліжко Паші й навіть не помітила, як заснула...

- Боже, який аромат! Я вдома... - чую голос крізь сон, і чиясь туша падає поруч зі мною. Паша??? Та він п'яний вщент! Чомусь мені стає не по собі від цього відкриття.

- О! Хто це тут? - його руки пройшлися по моєму боці, - яка ти ...!

Його руки нишпорять скрізь. Він же напився? Як він примудряється все це робити?

- Паша, Паша... - не встигаю вимовити, як він накриває мої губи своїми і ... ніжно цілує. Це точно Паша?

Він так мене цілує... Так вправно.

Паша не намагається проштовхнути язик до самих гланд, як робить Ромка. Він посмоктує мої губи, проводить язиком по ним. Шия, плечі, груди. Тканина ковзає вниз, оголюючи кожну ділянку тіла. Сукня, потім трусики, все це він стягує з мене одночасно.

Відчуваю його тепло? О, Господи, коли він встиг роздягнутися?

Паша продовжує вкривати поцілунками все моє тіло, перевертає на живіт: цілує плечі, спину, волога доріжка від його язика поповзла донизу, до сідниць... і їх він поцілував, ледь прикушуючи шкіру. І весь час щось шепоче про конвалії, про аромат, про смак... - у мене дах уже з'їхав... немає сил для опору.

Знову повертає на спину, піднімається наді мною на руках, намагаюся роздивитися його в темряві, щоб зрозуміти - що з ним? Від нього майже немає запаху алкоголю, а він дивний...

Паша майже лягає на мене, але залишається на ліктях. Цілує шию, вушко...

- Не можу більше, розсунь ніжки, солоденька! - я підкоряюся, не в силах протистояти йому.

У цей час він акуратно входить у мене. Він дуже великий! Як я витримаю? Це ж перший раз!

- Не бійся, заспокойся. Обійми мене міцно-міцно, вчепися мені в спину, залиш свій слід на мені, свій запах, я слухаюсь і він починає повільний невпинний рух уперед.

Ах!... Пашо! - кусаючи губу від болю, що саднить і давить, шепочу йому кудись у шию. Боюся його наступного руху. Але він завмирає, ніби дає мені звикнути до нових відчуттів. А сам дихає крізь стиснуті зуби, і я раптом розумію, чого йому варто так стримуватися!

Я відпускаю його спину, в яку впилася своїми короткими нігтями - не знаю, чи залишиться слід, як він хотів. І гладжу його по спині вниз, спонукаючи почати вже рухатися - хочу дізнатися все, що буде далі. І він розуміє моє бажання. І починає...

Як довго це тривало, і скільки моїх перших оргазмів він забрав не знаю, я втратила відчуття світу, свого тіла, часу.

Паша стогнав, прохрипів щось, затремтів і різко вийшов з мене, кінчаючи кудись на ліжко, піді мною.

Його дике дихання стає дедалі тихішим, він заспокоюється, я гладжу його по волоссю.

Він заснув, так і не ворухнувшись. Я встала. Треба йти в кімнату для гостей. Уже майже розвиднілося. Ще не вистачає, щоб мене побачив хто-небудь у його ліжку.

Татко був би радий, але як би до такого поставилася б мати Павла? Не хочу навіть думати.

І я йду. Що ж? Я сама цього хотіла. Тепер вже виходу немає - Паша, весілля... Прощавай, Ромо. А може, це й на краще?