Глава 7

Охоронець наздогнав мене, адже завжди рухався трішки позаду. Зауважила, навіть зараз він намагався не йти поруч:

- Ваш наречений швидко очуняв та прийшов до тями. Всі мої повчальні слова слухав з іронією. Якщо відверто – не думаю, що він змінить свій стиль життя. Зазвичай Гаррі вправно справляється з мечем, але схоже його вчорашні пригоди вплинули на сьогоднішній результат.

Долаючи масивні сходи я підійняла поділ бордової сукні. Хоч вважалося, що такі темні кольори не для юних дам, та я досі носила темний одяг на знак трауру.

- Мені й не потрібно щоб він змінював свій стиль життя, головне щоб зміг залишитися до кінця відбору. Не полегшувати ж Лестеру завдання яке доручив Родерік.

Чомусь упевнена, Лестер ніколи б сам не виявив бажання брати участь у цьому відборі. Володів надто гордою вдачею на відміну від нареченого з яким я вечеряла сьогодні. Переступивши поріг столової здивувалася побачивши його - сором’язливо ховаючись біля не розпаленого каміна та переминаючись з ноги на ногу, він наче бажав здійснити втечу. Помітивши мене незграбно поклонився та невпевнено вирушив мені на зустріч. Йдучи зачепив рукою слугу, який клав на стіл тарілки. Прислужник отримав удар у спину та похитнувся, намагався втримати рівновагу, балансував з тарілками у руках. Зрештою його спроба закінчилася невдачею і він упустивши тарілки зумів затриматися за стіл. Посуд дзвінко упав на мармурову підлогу та розбився. Обличчя слуги зблідло:

- Прошу пробачте мені. Я швидко приберу.

Квентін, а судячи з усього саме з ним я сьогодні вечерятиму, розхвилювався не менше. З якимось острахом дивився на мене, наче вердикт очікуючи на мою реакцію. Поспішила заспокоїти цих двох боягузів:

- Нічого страшного, буває. – Щоб показати, що я не серджуся мило усміхнулася. Вони обоє полегшено видихнули. Як належить за етикетом простягнула руку Квентіну для поцілунку. Сподіваюся він не втратить свідомість від такого жесту. Хлопець схилився над нею і я відчула його мокрі вуста на своїй шкірі. Випроставшись мій сором’язливий наречений мовчав та продовжував перелякано дивитися на мене. Слуги вже встигли зібрати друзки посуду з підлоги й щоб не мучити більше Квентіна запропонувала:

- Сядемо за стіл?

Він мовчки кивнув та вирушив за мною. Зайнявши свої місця я чекала коли він щось скаже, але в кімнаті панувала незручна тиша. Її порушував лише звук білих порцелянових тарілок, які розкладали лакеї. Закінчивши, вони струнко стали біля стіни. Я демонстративно розпочала їсти стежачи за діями нареченого. Він невпевнено надрізав шматок м`яса та поклав його до рота. Не стрималася та поцікавилася:

- Ви мене боїтеся?

Невчасно я вибрала момент, щоб запитати про це. Хлопець поперхнувся та закашлявся. Заспокоївшись та привівши себе в норму він нарешті відповів:

- Ви моя королева і будь-яке Ваше бажання – закон.

Здається ним буде легко управляти. Вирішила перевірити чи раптом не вдає з себе такого покірного:

- Будь-яке кажете? Пострибайте на одній нозі. – Квентін розгублено поглянув на мене. Надіюся він не буде цього робити. Та спостерігаючи за тим як хлопець повільно підводиться - розчарувалася. Підібгавши одну ногу, стрибав на іншій. Збоку донісся смішок. Не витримала цього жалюгідного видовища:

- Досить! Сядьте, будь ласка. - Він майже впав на стілець з острахом очікуючи наступної моєї забаганки. – Чому Ви це зробили? Ви ж розумієте, що цим я принизила Вас?

- Але Ви наказали – на його обличчі розгледіла повне нерозуміння. Спробувала пояснити:

- Квентіне, Ви – герцог, аристократ, можливо майбутній король, Вам не личить так поводитися. Ви могли делікатно запевнити мене відмовитися від цього бажання. А якби я захотіла, щоб Ви вистрибнули у вікно, теж це зробили? Ви маєте навчитися поважати себе, інакше королем Вам не стати.

Хлопець понуро опустив голову. З його вуст прозвучало тихе «Вибачте». Я продовжувала спокійно їсти й намагалася не зважати на нього. За весь цей час Квентін так і не наважився спробувати вечерю. Мовчав, здавалося він тут на каторзі. Не витримала і відсунула тарілку убік:

- Чому Ви прийшли на відбір?

- Мій батько так захотів.

Сказавши це він прикусив губу. Хоча б чесно і не розповідає як сильно закоханий у мене.

- Ви цього не хотіли?

- Маю виконувати накази батька.

Розчаровано зітхнула. Він здавався хорошим хлопцем і мабуть, йому не місце у цьому тераріумі. Я його пожаліла і вирішила відпустити. Зрештою, Родерік не сприймає Квентіна за конкурента тож відсутність цього нареченого не сильно вплине на відбір у цілому. Відкинулася на спинку стільця та повідомила:

- Маєте розуміти, якщо я Вас оберу, то Ви станете не тільки королем, але й моїм чоловіком, а такого бажання з Вашого боку не бачу. Мені здається Вас змусили взяти участь у цьому відборі, а примушувати когось одружитися зі мною вважаю дещо низько для мого рівня. Якщо Ви не хочете брати участь у змаганнях і Вам важко зі мною спілкуватися, то я Вас відпускаю. Можете повертатися додому.

Він різко підвів очі на мене. Заперечно похитав головою та поспішив запевнити у протилежному:

- Ні, я не хочу повертатися. Тобто, це і справді була ініціатива батька, та я вдячний йому за це. Ви чудовий співрозмовник, просто мені важко добирати слова, більше люблю слухати. Вибачте, що розчарував Вас своїм програшем, та я б хотів ще трохи залишитися. І нехай мене Ви не оберете, та мені приємне Ваше товариство і я б хотів краще Вас пізнати.

Це напевно був найдовший монолог у його житті. Така промова справила позитивне враження, цікавило лише чому насправді він відмовився повертатися додому. Поки не тиснутиму на нього, від хвилювання у хлопця вже піт на лобі з`явився, не думаю, що може так майстерно вдавати.

- Я ще не знаю кого оберу і Ви мене не розчарували. Результати конкурсів не важливі, вже казала: свій вибір зроблю за особистими симпатіями.

- Хочу, щоб Ви знали, якщо якимось дивом це буду я, то дуже зрадію. Ви дуже красива дівчина і впевнений, будете чудовою дружиною.

Ого, Квентін теж бажає стати королем і схоже зробив мені комплімент. Решта вечері пройшла краще ніж я очікувала. Наречений розповідав про себе, точніше я випитала у нього цю інформацію. Наприкінці нашої зустрічі він не виявив бажання мене проводити до покоїв, але його погляд відчувала на своїй спині поки не зникла за поворотом коридору.

Новий день дарує нові можливості та події, але не в моєму випадку. Вранці мене знову чекав тренувальний бій на мечах, сподіваюся він мине краще ніж попередній. Я зайняла стійку та дерев`яним мечем та відбивала удари свого вчителя Роберта Кіпсона. Ніщо не передвіщало біди, навколо розосередилися охоронці й здавалося все було як завжди. Але лихо прийшло саме у вигляді Лестора Геллмана. Не знаю як довго він спостерігав за мною та помітила його присутність лише тоді, коли почула глузливий голос з-за спини:

- Позмагатися з чемпіоном не бажаєш?

Розвернулася, зміряла його поглядом і пропустила удар меча, який успішно вдарив мою руку. Тренер гнівно зробив зауваження:

- Не відволікайтеся ні на що. Ваш ворог тільки й чекатиме слушної нагоди, щоб завдати нищівного удару.

Схоже мій ворог вже прийшов. Нахабно, не чекаючи на мою згоду, Лестер прийшов на майданчик та став навпроти мене:

- Оскільки ти леді, то так і бути, пограюся з тобою цими дерев`яними мечами. Ну як, покажеш на що ти здатна?

Тренуватися з ним не хотіла, ясно було, він тут щоб мене принизити, а не для того, щоб навчити чомусь новому. Тренер чекав на мою відповідь, а Лестер уже простягнув руку, щоб відібрати меча у мого вчителя. Погоджуватися я не поспішала:

- А вчорашніх поєдинків тобі не вистачило? Можу влаштувати ще декілька.

- Тільки якщо змагатимусь з тобою. – Його обличчя розтягнулося у хитрій посмішці. Він нахабно взяв меча з рук тренера і не залишив мені вибору. Якщо відмовлюся, то це буде ще більша ганьба ніж змагання з ним. Роберт побачивши мій кивок став осторонь уважно спостерігати за своєю ученицею. Лестер зробив крок уперед та замахнувся мечем. Наша зброя схрестилася і я успішно відбила його атаку. Попри бій який точився, мій супротивник продовжив знущання: - Ти так і не подарувала свій поцілунок переможцю конкурсу. Якщо я виграю у тебе, то ти мене поцілуєш, а якщо якимось дивом ти у мене – то я цілую тебе.

Цією нахабністю він перевершив самого себе. Судячи з усього вирішив пограти на моїх нервах та випробувати на міцність. Не припиняючи фехтувати заперечила:

- Не згідна, у будь-якому випадку доведеться цілуватися з тобою. Навіщо тобі це?

- А може я закохався?

Черговий замах його меча націлився на мою голову. Я присіла і почула як дерев`яне лезо розрізало повітря. Швидко стрибнула на ноги та зробила крок назад:

- Надто добре тебе знаю, щоб повірити у цю брехню.

У його голубих очах танцювали бісики, явно потішався з цієї ситуації. Наблизився та натрапив на удар мого клинка, який зупинив своїм мечем. Відступив, обійшов мене пів колом та знову пішов у наступ:

- Хочу перевірити як цілується моя майбутня дружина.

Схоже цей блондин уже впевнений у своїй перемозі на відборі. Щоб хоч трохи збити з нього пиху заявила:

- Я ще не вирішила кого оберу.

Лестер театрально закотив очі до верху. Його рухи стали напористішими, здається почуте не сподобалося хлопцю:

- Арабелло, ти ж сама бачиш, з тих невдах які називають себе твоїми нареченими не вийде гідного короля. Вони про себе піклуватися не можуть, як подбають про королівство?

- Не забувай головного, разом з королівством їм дістанеться ще й королева в подарунок.

Він грався зі мною як кішка з клубком ниток. То дозволяв наносити удари й майже повірити у свою перемогу, то нещадно наносив їх мені, змушуючи з усіх сил захищатися.

- Я б не відмовився від такого подарунка. – Лестер рішуче наблизився до мене, став на край моєї пишної сукні та замахнувся мечем. Намагаючись відбити напад, відступила, не втрималася на ногах та заплуталася у тканині свого багатошарового одягу. Ганебно впала на землю, випадково потягнувши за собою супротивника. Моя спина вже лежала на витоптаній траві коли хлопець навалився зверху, добряче вдаривши мене своєю масою. Відчувала його захекане дихання та пришвидшені удари серця. Таке пікантне положення його не турбувало, а навпаки – звеселяло. Усміхнувшись та лише трохи підвівшись на лікті цей нахаба заявив: - Я виграв! То як поцілуєш мене тут, чи прийдеш до мене ввечері й зробиш це у більш романтичній атмосфері?