Глава 5

Від такої нахабності я вже не тямила себе від люті. Як же так? Це мій палац, можу ходити куди заманеться, чому це хтось керує моїм домом? Батько такого неподобства ніколи б не допустив. Родерік вважає себе правителем, відволікає мене на цей відбір наречених. Доведеться з ним позмагатися за владу. Помітила як Атрей напружився та стиснув зброю у своїх руках. Тоді я вже не скупилася не висловлювання:

- Що Ви собі дозволяєте? Невже забули - ви служите мені. Я тут головна і ніхто не може заперечувати це. За нехтування наказу принцеси звільняю вас з даної посади без права поновлення. Забороняю виконувати будь – яку роботу у палаці, а також позбавляю усіх ваших титулів. А ще - гнівно блиснула очима на очманілих вартових які здавалося пошкодували за свої раніше сказані слова, - цілий місяць проведете у в’язниці.

Навіть не задумувалася чи не надто жорстоко. За таке зухвальство мій дід, який славився своєю тиранією, вже б повісив їхні голови на високу палю, а тіла згодував птахам. Я ж повелася ще дуже м’яко і сподіваюся не пожалкую про це. Атрей звертаючись до моєї свити кивнув головою:

- Ви чули наказ принцеси, відведіть їх у в’язницю.

Бачачи, як бунтівникам заломлюють руки за спину, все одно не могла заспокоїтися. Вони почали виправдовуватися та падати перед мною на коліна:

- Пробачте, ми всього лиш виконували наказ першого радника. З цією плутаниною наслідування влади, поки не відбулося Вашої офіційної коронації незрозуміло хто зараз керує державою. Пробачте нам, віднині ми вірні тільки Вам.

У своєму рішенні непохитна. Жодні слова не переконали скасувати це покарання, зрештою потрібно якнайшвидше позбавитися від зрадників. Не чекаючи, поки відчинять двері, рішуче зробила це сама. На диво, вони не були замкнені на ключ, тому без стуку увірвалася у кімнату. Перед очима одразу постала збентежена постать Елеонори. Жінка підвелася з дивану та розкланялася у реверансі:

- Ваша Високосте! Не сподівалася, що Ви прийдете. Щоб Вам не розповів Родерік – це брехня. Я не вбивала короля Теодора. Я… - помітила як на її зелених очах заблищали сльози, - я кохала його.

Так майстерно вдавати вона б не змогла. Захотілося кинутися в її обійми, притулитися до когось, хто відчуває мій біль, хто страждає та тужить так само як і я. Не вистачало батьківської підтримки. У мене навіть немає кому виплакатися, зовсім сама залишилася у цьому світі. Поборовши своє бажання холодно промовила:

- Я хочу почути Вашу версію подій.

Не чекаючи на запрошення попрямувала до дивану та велично сіла на нього. Атрей був поруч і це викликало відчуття захищеності, хоч і Елеонора не та людина від якої могла йти загроза. Вона продовжувала стояти, її голос тремтів:

- Коли я виходила з покоїв короля він саме збирався лягати спати. Більше я нічого не знаю і нікого підозрілого не бачила. Я дуже хочу, щоб вбивця був покараний, але на жаль не можу нічим допомогти.

- Як доведете, що це не Ви вбили правителя?

Сталевий тон Атрея пронизав кімнату. Він звучав грізно та дзвінко, самій стало лячно від нього. Жінка понуро опустила голову:

- Ніяк. У мене немає доказів своєї невинності, але якщо засудять мене, то на волі розгулюватиме справжній вбивця. Прошу, принцесо Арабелло, Ви ж знаєте які стосунки у нас були з Вашим батьком, я б його не скривдила.

Вірила кожному її слову, Елеонора здавалася щирою і справжньою, хотілося, щоб усі у цьому палаці були такими ж. Але Атрея її слова не розчулили:

- Можливо король Теодор вирішив розірвати з Вами стосунки, а у такий спосіб Ви вирішили помститися йому?

Обличчя фаворитки зблідло. Бачила як їй важко, як туга поїдала зсередини. Помовчавши вона все ж наважилася:

- Навіть якби я хотіла його вбити то сумніваюся, що у мене це вийшло б. Теодор, - одразу перелякано себе виправила, - король Теодор, був сильним чоловіком і з легкістю знешкодив би мій напад.

- Ви могли завдати смертельні удари коли він спав.

Наполегливість Атрея дратувала, чомусь намагається довести її вину. Попри все, вирішила не втручатися, у нього на відміну від мене є досвід у подібних справах. Елеонора сумно похитала головою:

- Володар ніколи не засинав зі мною, я завжди покидала його вночі.

- Фаворитка володіє великими можливостями. Наприклад, може підсипати снодійне.

Цікаво як далеко зайде фантазія охоронця. Жінка доторкнулася до спинки крісла, утримуючись за нього обурливо фиркнула:

- Тоді краще одразу отруту підсипати. Я цього не робила.

Розізлилася на Атрея, він продовжує мучити її. Збиралася накричати на нього та він здивував мене:

- Скажіть ось що. Чому Вас за підозрою у вбивстві утримують у цих затишних покоях, в той час, як вартових, які в ту ніч не вберегли короля кинули до в’язниці?

Вона важко зітхнула та опустила очі. Бачила, як їй не просто, тому дозволила сісти. Опинившись на кріслі Елеонора зізналася:

- Це все Родерік. Вже давно він намагається здобути мою прихильність, але я бувши фавориткою короля відмовляла йому. Тепер він погрожує мені, сказав сидітиму тут поки не стану його, а як опиратимусь – він знайде докази моєї провини й тоді на мене чекає смертний вирок. Я не можу з ним… - вона різко замовкла. Схлипуючи вже не стримувала себе і сльози покотилися рікою з її очей: - Я й досі кохаю Теодора.

Шокована новими фактами я продовжувала мовчати. Зрадлива тварина, у Родеріка ж є дружина. Це, мабуть, боляче, бути зрадженою своїм чоловіком, своїм коханим. Мимоволі поглянула на Атрея, добре що ніколи не дізнаюся як це, адже вийду заміж за байдужу мені людину. Мовчав і голова моєї охорони який пильно дивився на жінку. Не витримавши, я перша порушила тишу:

- Не переймайтеся, я дозволяю Вам вільно пересуватися палацом. Віднині Родерік забуде про свої непристойні пропозиції й більше не дійматиме Вас. Я знаю – у тому що сталося Вашої провини немає.

На обличчі Елеонори помітила полегшення. Я підвелася та направилася до виходу, але жінка зупинила мене рукою:

- Пробачте, та я б хотіла повернутися до брата, у своє графство.

Я не мала нічого проти, проте трохи подумавши все ж заперечила:

- Поки триватиме розслідування залишитеся тут. Пізніше зможете відправитися додому.

Заходячи у свій кабінет наказала Кіфу негайно викликати до мене Родеріка. Від коли ми покинули апартаменти Елеонори Атрей не вимовив ні слова, я теж мовчала, все ще приводила до ладу свої думки. Першим не витримав хлопець:

- Вважаю ця жінка казала правду. Тепер нам відомо, у Родеріка був мотив для скоєння цього злочину, та не впевнений, що це він. Радник не вбивав би через фаворитку, за своєю природою він боягуз.

- А ти, зміг би убити за кохану? – розвертаючись до нього з викликом сама не знаю чому поставила таке запитання. Не вагаючись ні секунди Атрей одразу відповів навіть не давши мені закінчити:

- Зміг би, якщо і вона також кохала б мене. Разом ми подолали б усі труднощі та всяких Родеріків.

Як я заздрю Патрисії. Їй дістався справжній чоловік, чоловік моєї мрії. Здається заради неї він готовий на все. Як же мені хочеться, щоб мене кохали, хочеться відчувати себе коханою та потрібною, знайти своє щастя і ніколи його не відпускати. Знаю, мені не судилося пізнати що таке взаємне кохання – це ціна моєї влади, проте вірю – колись зможу стати гідною королевою.

Нарешті з`явився Родерік. Він з фальшивою усмішкою на обличчі ледь помітно поклонився. Хотів щось сказати, та я його випередила:

- Поясніть, чому графиня Елеонора Орнвуд ув’язнена у власних покоях, а Ви навіть не повідомили мені?

Радник презирливо глянув на Атрея:

- Поскаржився, щеня. Я вважаю краще не розповідати як триває слідство, а оголосити вже ім'я вбивці. Не хочу Вас турбувати дрібницями, інколи мої припущення хибні тож поки не переконаюся у правильності своїх висновків не бажаю нікого публічно звинувачувати.

Як же батько міг так помилятися у цій людині? Він довіряв йому і я ще раз переконалася, що дарма. Намагаючись не виказувати своїх емоцій холодним голосом запитала:

- Чого ще Ви мені не сказали? Я маю право знати про всі Ваші підозри, адже мова йде про мого батька.

- Поки що мені немає Вас чим потішити.

Така лаконічна відповідь розізлила. Він вперто продовжував приховувати важливу інформацію. Не витримала і висловила все йому в обличчя:

- Ви затіяли якусь гру, і я не впевнена, що Ви граєте за мене. Спочатку контролюєте мої листи, потім втаємничуєте усі деталі слідства, погрожуєте колишній фаворитці короля, наказуєте охоронцям не виконувати мої накази. Допоможете, я нічого не пропустила?

- Вам щось сказала Елеонора і Ви різко змінили свою думку стосовно мене? Вона ладна будь-що вигадати, щоб вигородити себе. Все що я роблю тільки з метою захистити Вас і маю найсвітліші наміри. Немає доказів вини фаворитки, тому і змовчав цей факт.

- Надіюся це останнє про що Ви змовчали. Елеонора більше не під підозрою, тому її ув’язнення у покоях скасоване. Крім того, Ваші відвідини як і пропозиції неприпустимі, не наближайтеся більше до неї. Віднині вона під моїм захистом.

Вважала це найменше, що могла зробити для цієї жінки. З нею мій батько був хоч трохи щасливий, вона допомогла придушити біль утрати сина. Родерік усе заперечував, та я не хотіла його слухати, тому швидко знайшла причину, щоб покинути кабінет:

- Я маю йти готуватися до вечері з одним зі своїх наречених яких підібрали мені Ви. Надіюся подібні непристойні пропозиції не звучатимуть з їхніх вуст.

У цьому засумнівалася коли побачила з ким доведеться вечеряти. У залі мене чекав Метью, якого зміряв прискіпливим поглядом Атрей. Охоронець не бажав залишати мене наодинці з нареченими, бачив в них потенційну загрозу. Його присутність не турбувала, зрештою не збиралася влаштовувати романтичні вечори з потенційними обранцями. Метью галантно поклонився та поцілував мою руку:

- Ви дуже гарна, мені пощастило бути Вашим нареченим.

Я усміхнулася та перевела погляд на стіл:

- Повечеряємо?

Він охоче погодився. Зазначила, вигляд у нього – шикарний, потрохи починаю розуміти всіх тих дамочок які втрачають розум від цього чоловіка. Метью напевно вирішив застосувати до мене усі свої чари, розповідав цікаві історії та часто робив компліменти. Стомлена розмовою з Родеріком не мала бажання огризатися. Бачачи моє позитивне сприйняття його слів хлопець посміливішав:

- Принцесо Арабелло, я хочу зізнатися. Одразу як побачив Вас у мені щось прокинулося. Ви викликали дивні теплі почуття. Засліплений Вашою красою не перестаю мріяти про Вас ще з учорашнього вечора. Ви полонили мої думки та серце. Здається я закохався з першого погляду.

Хоч і знала – всі його слова не щирі, але так хотілося почути їх. Усвідомлювала, можливо ніхто й ніколи більше не говоритиме таке мені. Задумалася, можливо його обрати майбутнім королем. Байдуже, що зраджуватиме, я йому пояс вірності одягну, навіть два! Скориставшись моїм мовчанням Метью накрив мою руку своєю долонею та нахилився ближче до мене. Краєм ока помітила як напружився Атрей, здається він готовий накинутися на нас. Невже вважає, що наречений може отруїти через дотик чи завдати смертельно удару? Обережно висмикнула свою руку з його полону та поправила вигаданий неслухняний локон волосся собі за вухо. Нарешті порушила тишу поцікавившись тим, над чим так довго роздумувала:

- Чому Ви прийшли на цей відбір?

Метью дивився на мене так, наче намагався причарувати поглядом. Його карі очі манили, здавалося вони дивляться в саму душу. Перейшовши майже на шепіт чоловічий голос заворожував:

- Ви завжди мені подобалися. Танцюючи з Вами на балах вже тоді стали об’єктом моїх мрій. В той час Ви були такі недосяжні для мене, заручені й неприступні. Зараз я неймовірно щасливий, що випала нагода стати Вашим нареченим. Я боротимусь за Вашу симпатію і за Ваше серце.

Таке пояснення засмутило. Надіялася на чесну відповідь, а почула лише неправдиві улесливі слова які для нього нічого не означають. Вирішила сама наштовхнути його на правильний хід думок:

- А можливість стати королем Вас не цікавить?

- Це всього лише приємний бонус.

Хлопець знаходився неймовірно близько до мене, порушуючи мій особистий простір. Від такої мінімальної відстані було незручно. Його погляд затримався на моїх вустах. Усім тілом він прилинув ще ближче. Здається Метью намагається мене поцілувати. Для чогось наречений заплющив очі і я відчула його дихання на своїх вустах.