Глава 3

- Герцог Лестер Геллман – звісно, почав зі свого любого синочка який ледь посміхнувся та з викликом поцілував мою руку не відводячи погляду від моїх очей. З цим нахабним світловолосим красунчиком знайома давно, в дитинстві ми часто сперечалися, можна сказати у нас взаємна антипатія одне до одного, тож я здивована його рішенням взяти участь у відборі. Але що не зробиш заради мрії стати королем, навіть можна і зі мною одружитися. Хоча, можливо, піти на такий крок змусив Родерік, весь день зі шкіри пнеться, щоб мені догодити.

- Герцог Освальд Стівенсон – цей чоловік поважного віку одразу опустив очі та поцілував мою руку. Він не забув згадати:

- О, ми давно знайомі, ще з народження цієї юної особи. Ви так виросли й розквітли, Арнезії пощастило з такою королевою.

Не хотілося відповідати на його лестощі тому просто змовчала і повільно простягнула руку наступному нареченому. Родерік поспішив оголосити:

- Герцог Метью Ріс – про нього ходить слава як про любителя жіночої краси, подейкують, він встиг розбити не одне дівчаче серце. Прискіпливо оглянула його: русяве волосся охайно зібране у короткий хвіст, обличчя ідеально поголене, а на одязі здається немає жодної складки. Цей чоловік велику увагу приділяє свої зовнішності й справляє враження самозакоханого нарциса. Він поцілував мою руку та з його уст прозвучав комплімент:

- Ви сьогодні дуже гарні, усі зорі нічного неба тьмяніють у порівнянні з Вашою красою.

Не люблю лестощів тому не стрималася від уїдливого коментаря:

- Добре що не завжди така гарна, а тільки сьогодні, інакше ми б насолоджувалися спогляданнями лише тьмяних зірок.

Почула тихий смішок Лестера. Ця ситуація його веселила. Метью поспішив виправитися:

- Ви завжди дуже красиві, але сьогодні по-особливому.

Не бажаючи слухати й далі брехливі слова зробила крок у бік наступного претендента. Була б дуже красива то Атрей не відмовився б від мене. Відчула чужі теплі вуста на своїй руці й тільки тоді оголосили ім`я мого цілувальника:

- Герцог Гаррі Джексон. – Навіть на відстані до мене донісся запах алкоголю від нього, здається хлопець уже встиг трохи хильнути, сподіваюся це він від нервів, хоча здавався спокійним та веселим і теж не зміг змовчати:

- А я ще не бачив Вас на фоні зоряного неба, тож не можу стверджувати чи справді затьмарюєте зірки, але Ви безперечно наділені красою. Для мене честь стати Вашим нареченим.

Ніяк не прокоментувала, лише схвально кивнула. Ситуація з відбором ще більше мені не подобалася. Наступним був герцог Баджер Фокс, який розхвалюючи мене не забув і про себе:

- Ви чарівна і з нас вийде чудова пара. Я прекрасно знаю етикет, майстерно їжджу верхи на коні, вмію підтримати розмову, володію зброєю, гарно танцюю та співаю. У мене відмінне відчуття стилю та…

- Неперевершене вміння себе нахвалювати – втрутилася я. Набридло слухати який він ідеальний, вже б краще брав приклад з Метью та робив недолугі компліменти.

- Герцоге Фокс, усі Ваші таланти ми побачимо на випробуваннях тож зараз не слід їх озвучувати. – На щастя Родерік підтримав мою позицію: - І останній наречений – герцог Квентін Донахін.

Відчула на своїй руці його мокру липку долоню. Губами ледь доторкнувся до моєї руки й одразу відпустив її. Свій погляд перевів на підлогу, здається дуже хвилюється та невпевнений у собі. Його я раніше не знала, можливо й бачила на балах, проте не запам’ятала. Непримітна зовнішність: русяве волосся, карі очі, овальне обличчя, гострий ніс. Моя надія, що він буде гідним конкурентом Лестеру зникла. Навмисне затрималася біля нього подовше, але так і не почула й слова у свій бік. Щоб переконатися, чи він і справді соромиться вирішила його спровокувати:

- А Ви не наслідуєте прикладу своїх конкурентів та не обговорюватимете мою зовнішність?

Квентін боязко підняв на мене очі які ховалися під довгим чубом. Його худорляве обличчя зблідло, таке враження що я цього хлопця проговорила до смертної кари. Наважившись він тихо промимрив:

- Я згідний з ними, Ви дуже гарна, Ваша Високосте.

Здається Квентін і справді сором’язливий. Вирішила більше не мордувати хлопця та нічого не відповівши вирушила до столу. Лакей відсунув стільця і я галантно сіла на нього. По боках від мене розмістилися мої наречені та Родерік який розповідав про майбутній конкурс битви на мечах. Знала, Лестер вправно володіє мечем, він тренувався з моїм братом, тож цей конкурс, мабуть, створений для нього. У нудний монолог радника втрутився Гаррі:

- Принцеса Арабелла обиратиме чоловіка за результатами конкурсів?

Родерік кивнув головою та мав намір відповісти. Очевидно, що наші погляди різнилися з цього приводу, тож щоб не сваритися з герцогом Геллманом і відстояти свою позицію я зробила це замість нього:

- Випробування безперечно важливі і я звертатиму на них увагу, проте майбутнього короля оберу за особистими симпатіями.

Метью помітно пожвавішав:

- Ти чув, Лестере? Можна перемогти у всіх конкурсах, та володарем стане той, хто підкорить серце принцеси Арабелли.

Той зверхньо поглянув на нахабу та впевнено заявив:

- А ти впевнений, що особисті симпатії принцеси дістануться тобі? Вони можуть належати й мені. - При цьому він хижо поглянув на мене та підморгнув. Цей погляд мене лякав, хотілося заховатися від нього якнайдалі. Мимоволі знайшла очима Атрея який незворушно стояв біля дверей і здається у будь-яку мить готовий стрибнути наче звір та захистити мене. Лестер не залишив це поза увагою: - А можливо серце Арабелли вже давно підкорив мужній лицар у сірому камзолі? - Зробив невеличку паузу додав: - Ще шість років тому.

На обличчі Атрея напружилися вилиці. Родерік гнівно зиркнув на свого синочка, а я не змогла стерпіти такого зухвальства:

- З такими висловлювання мої особисті симпатії тобі, Лестере, точно не дістануться. Для всіх хто має якісь сумніви поясню – наразі моє серце вільне, і не важливо кому вдалося його підкорити колись, важливо хто підкорить його зараз. Майбутнім королем і моїм чоловіком стануть не колишні пасії, а хтось з вас, тож поводьтеся гідно, як і личить очільнику держави. Якщо хтось має свої підозри з приводу цього питання то може добровільно покинути відбір. Я нікого не змушую приймати у ньому участь.

Останні речення адресувала Лестеру, і судячи з його реакції він це зрозумів:

- Ви так переконливо пояснили, що всі сумніви зникли. Я повинен був уточнити, не хочеться бути обманутим.

- Якщо сумнівів більше немає, то випиймо за це. Щоб ніколи між подружжям не виникали непорозуміння – Гарі вимовляючи цей тост високо підняв бокал з вином. Весь вечір він тільки те й робив, що оголошував тости та випивав вміст склянки до дна, повністю спустошуючи її. Склалося враження, що хлопець полюбляє цю справу і нерідко зловживає алкоголем. Сподіваюся це не так, інакше як претендента на роль короля його доведеться виключити. У кінці вечора я оголосила, все ж теж маю права вносити свої пропозиції у цей дурнуватий відбір:

- Впродовж тижня я щовечора вечерятиму з кимось з Вас наодинці. Хочу краще дізнатися про своїх наречених та можливо у романтичній атмосфері у мене виникнуть перші симпатії. Хто у які дні вечерятиме зі мною визначте самі.

Я підвелася і чоловіки зробили те саме. Скупо попрощавшись попрямувала до своїх покоїв. Сьогоднішнім вечором задоволена не була, розчарована у своїх наречених. Залишалося лише надіятися, що Атрей знайде відповідну кандидатуру на роль короля. Охоронець йшов поруч, трохи позаду мене. Уловила на собі його погляд, він наче спопеляв. Дійшовши до покоїв хотіла увійти, але хлопець зупинив мене:

- Дозвольте ми перевіримо кімнати, упевнимося, що там немає несподіваних гостей.

Я кивнула. Він і з ще двома охоронцями зайшли до моїх покоїв, троє – залишися охороняти мене. Сьогодні у королівському крилі надто тихо, ніхто не зустрівся у коридорах, не чути жодного звуку. Гнітюча тиша дещо лякала. У палаці ніби припинило вирувати життя. Це результат переселення жителів у інші частини палацу. Нарешті з покоїв вийшов Атрей та запевнив:

- Можете заходити, у кімнатах нікого немає.

- Добре, я ще хочу обговорити з тобою деякі деталі, тож слідуй за мною.

Одразу попрямувала до свого маленького кабінету. Він менший за той у якому була сьогодні майже весь день у декілька разів, проте здавався мені більш затишним. Стомлено присіла на диван, кивнувши Атрею рукою на крісло навпроти.

- Я помітила ти виселив усіх жителів з цього крила, що з колишньою кімнатою Бартолом`ю?

- Я маю намір її зайняти, якщо Ви не проти. Так я завжди буду поруч з Вами й це полегшить завдання охороняти Вас.

Сама хотіла йому таке запропонувати. Вже так заведено, що покої короля і голови охорони сусідні, хоч це і не врятувало мого батька від смерті у власному ліжку. Мої кімнати межували з покоями головного охоронця і тими, які колись належали брату, переселятися у батькові апартаменти поки не наважувалася.

- Мені потрібна інформація про цих наречених яких підшукав Родерік. Хочу знати про них все. Встанови за ними цілодобове стеження, але так щоб вони ні про що не здогадалися. Маю знати що роблять, з ким зустрічаюся, про що говорять. Не хочу помилитися і вийти заміж за зрадника. На сьогодні все, ти й так багато розпоряджень отримав, можеш бути вільним.

Атрей побажав спокійної ночі і я сумно провела його поглядом. Залишок вечора думала про нього. Мої наречені не справили позитивного враження, здавалося, що й справді Родерік навмисне їх підібрав, щоб не було гідного конкурента його сину який мав бездоганну репутацію. Задумавшись, я поцікавилася у своєї камеристки Емберлі яка намагалася розплутати шнурівку на моїй сукні:

- Ти знаєш покоївку Патрисію Мареспун?

- Так, досить тиха і непримітна, завжди старанно все виконує. Вона чимось завинила?

Так, тим що закохала у себе Атрея. Та цю думку я не озвучила. Тиха і не примітна кажеш, треба з нею познайомитися і поглянути чи такий вона ангелочок як говорять:

- Від завтра вона моя покоївка. Вранці повідомиш їй це.

- Каміла не впоралася зі своїм завданням?

Насправді Каміла вже багато років прибирає мої покої і її роботою я задоволена. Як пояснити зміну покоївки не знала тому просто вигадала:

- Каміла залишиться. Нехай Патрисія їй допомагає.

Помітивши мій кепський настрій Емберлі більше не задавала незручних для питань. Вранці, поки мене одягали та робили зачіску побачила й саму дівчину. Не розуміла чим вона могла привабити Атрея. Володіла звичайною зовнішністю: попелясте волосся, зелені очі, рум`яні щоки та тонкі вуста, трохи вища за мене. Швидко заправила моє ліжко та відмінно справлялася з завданнями Каміли. Як для першого дня роботи прискіпуватися не було причин, та я їх і не шукала, не це було ціллю її переведення.

Одягнувши порівняно зручну сукню я попрямувала на тренування бою на мечах. Охоче б надала перевагу штанам, але жінкам заборонено таке носити. Батько завжди казав, якщо нападуть, то я навряд чи в той момент буду у відповідному одязі, тож пишне вбрання для бою він вважав нормою. Хоч таке заняття не притаманне леді, але саме на ньому наполіг мій батько після смерті Олівера, коли зрозумів – правити країною доведеться мені. Вже рік тричі на тиждень відточую свою майстерність і навіть почала досягати перших успіхів. Готувати до ролі королеви почали ґрунтовно, батько пояснював тонкощі керування країною, тож у мене був найкращий вчитель. Вийшовши з покоїв одразу помітила невдоволення Атрея, який чекав у коридорі. Щось турбувало його, але він лише привітався і більше не мав наміру говорити. Прямуючи до спортивного майданчика я взяла ініціативу у свої руки:

- Щось сталося?

- Ні.

Не багатослівно. Вирішила не надокучати йому своїми розпитуваннями тож далі йшли мовчки. Мене вже чекав мій учитель Роберт Кіпсон, мужній чоловік з темним волоссям у якому почали виднітися ледь помітні сиві локони. Його сірі очі завжди суворо спостерігали за моїми рухами, але попри його вимогливість він чудовий наставник.

Сьогодні ніяк не могла зосередитися та весь час пропускала удари. Якби це був справжній бій то вже давно загинула. Хоч мене ніколи не турбували глядачі та обпікаючий погляд Атрея відволікав. Ще подумає, що я завжди така неуважна у бою. Мою незібраність помітив Роберт:

- Арабелло, зберіться. Ви ще ніколи не билися так жахливо. Невже ці дні вимушеної перерви так на Вас вплинули?

Це перше тренування після смерті батька. Поступово приходжу до тями та намагаюся жити за колишнім графіком. Мене охопила злість. Чому Атрей так впливає на мене? Чому й досі не можу впоратися зі своїми емоціями? Дратувала несправедливість та жорстокість цього світу. Я залишилася зовсім сама, втратила матір яку ледь пам`ятаю, брата та батька, не залишилося нікого хто був дорогий мені. Та найбільше дратувало те, що вбивця мого батька досі на волі, ходить і дихає одним повітрям зі мною, можливо навіть і усміхається мені, а я про це навіть не здогадуюся. Не зчулася як пішла у наступ, агресивно завдавала удари один за одним і успішно ухилялася від ворожого меча. Нарешті почула похвалу від свого учителя:

- Це вже краще, тепер впізнаю Вашу тактику бою.

Дослухаючись до його порад знову пішла у наступ. Не знаю що на мене вплинуло, але решту тренування провела успішно. Перед обідом, який домовилася провести з Сибілою зайшла до свого кабінету, щоб перевірити як писар підготував вчорашні накази, які вже лежали на моєму столі. Уважно вивчаючи їх відчувала на собі погляд Атрея, чомусь він вирішив не залишати мене на самоті. Намагалася не зважати на його присутність, хоч це було складно, так і хотілося перевести на нього погляд. Закінчивши читати документи для чогось повідомила:

- Усе добре, наказ написаний чудово, тож ти вже офіційно голова моєї охорони.

Поставила свій підпис та печатку. Та схоже не це турбувало його. На мої слова лише сумно зітхнув. Трохи помовчавши все ж невпевнено мовив:

- Дозволите поцікавитеся?

- Звісно, питай у мене що завгодно без мого дозволу. І до речі, ти весь час стоїш, я розумію так заведено, але щоб не травмувати психіку оточуючих консерваторів, можеш сидіти коли ми наодинці.

Стало шкода його ніг і те офіційне ставлення засмучувало. Хотілося, щоб між нами виникли товариські стосунки хоч мало вірила, що це можливо. Не скориставшись моїм дозволом, продовжував стояти:

- Чому Ви призначили Патрисію своєю покоївкою?