Глава 1

Я сиділа у розкішному кабінеті за робочим столом та роздумувала над правильністю свого рішення. Мені потрібно потурбуватися про власну безпеку. Здається, нашу сім`ю переслідують нещастя. Мого батька, короля Теодора Абрамса, жорстоко вбили декілька днів тому, а мій брат Олівер уже рік як загинув при загадкових обставинах. Свою мати ледь пам’ятаю, вона померла коли народжувала мою сестру, яка теж перебуває на небесах. У випадковість цих подій не вірю, а батькову смерть розцінюю як пряму загрозу своєму життю як єдиній спадкоємиці престолу.

Почувся стук у двері який повернув до реальності. Тремтячим голосом дозволила зайти, адже знала хто зараз з`явиться у кімнаті. Не помилилася і перед очима постав він – ще красивіший ніж я його пам’ятала. Струнко став біля дверей та трохи похиливши голову донизу, поглянув на мене своїми шоколадними очима так, що у тілі загорілася пожежа:

- Викликали, Ваша Високосте?

Від його оксамитового голосу по моєму животі наче пробіглася зграя мурашок, викликаючи ледь відчутний лоскіт. Незважаючи на свої палаючі щоки, я кивнула йому сісти. Схоже, давно забуті почуття до цього чоловіка повертаються з новою силою, змушуючи мене, ще раз подумати над своїм рішенням. Поки Атрей повільно наближався, зауважила як він змужнів, його темне волосся охайно зачесане назад, а на сірому камзолі з чорними ґудзиками не видно жодної складочки. На силу припинила милуватися ним та почала непросту розмову, заради якої й наказала йому з`явитися:

- Як ти знаєш мого батька жорстоко вбили у власних покоях. – Згадка про цю жахливу подію виявилася для мене складною і на очі знову навернулися сльози. Хоч і обіцяла більше ніколи не плакати, проте здається ще трохи й не дотримаю свого слова. Королева якою я тепер стала має бути сильною, тим більше перед Атреєм, він і досі вважає мене маленькою, розпещеною дівчинкою. Проковтнувши гіркий клубок болю, який підійшов до горла, продовжила: - Я боюся, що щось подібне може статися зі мною і мені потрібна надійна охорона. Бартолом`ю – голова охорони мого батька не впорався зі своєю роботою і я його звільнила. Необхідна нова людина на цю посаду, той хто забезпечить надійний захист, той кому я можу довіряти. Пропоную цю посаду тобі.

У кімнаті запанувала незручна тиша. Атрей свердлив своїм поглядом, немов хотів щось розгледіти у мені. Схоже від такої ініціативи він не в захваті:

- Це наказ?

- Пропозиція підвищення по службі. Не хочу змушувати тебе виконувати те, чого ти не хочеш.

Кутики його бажаних губ ледь піднялися догори, наче насміхаючись з мене поцікавився:

- І чим викликана така пропозиція? Моє ставлення до Вас не змінилося, воно таке ж як і шість років тому.

Мої щоки повторно спалахнули рум`янцем і загорілися ще більше. Знала, ця розмова буде складною, але надіялася Атрей не згадає про ту мою ганьбу. Мені тоді було тринадцять років і відчувала шалене кохання до цього нестерпного хлопця якому на той час ледь виповнилося двадцять і його призначили мене охороняти. Не знаю чому, та він повністю заволодів моїм серцем. Всі спроби привернути його увагу закінчувалися невдачею, Атрей вперто не помічав в мені дівчину. Вирішила зізнатися у своїх почуттях, зрештою я принцеса і ніхто не зможе відмовити – наївно думала я.

На балу у Новорічний вечір, я набралася сміливості та вийшла в зимовий сад. Знала – хлопець попрямує слідом, така його робота. Пересвідчилася, надворі тільки ми і я йому освідчилася. Сподіваючись на взаємність розповіла про своє перше, справжнє, чисте та щире кохання до нього. Досі пам’ятаю образливі слова, які назавжди закарбувалися у моїй душі:

- При всій моїй повазі, принцесо Арабелло, Ваші почуття не взаємні й ніколи такими не стануть. Ви ще зовсім юна і згодом зрозумієте, що помиляєтеся стосовно мене. Ця Ваша дитяча любов зовсім скоро мине. Я – простий охоронець, не гідний Вас. Вам судилося вийти заміж за принца або в гіршому випадку за заможного герцога тож не будуйте примарних мрій стосовно мене. І навіть якби ми були одного соціального стану наші життєві долі різні, тож забудьте про свого охоронця, принцесо.

Такого приниження ще ніколи не відчувала. В одну мить йому вдалося розбити моє серце, гідність та надії. Та найгірше чекало мене попереду. Мій тоді ще живий старший брат Олівер разом зі своїм другом герцогом Лестером стали свідками цього ганебного зізнання і вислухавши відповідь Атрея вибухнули сміхом за сусідніми кущами самшиту. Вони переможною ходою з`явилися перед моїми очима повних сліз. Олівер не стримуючи сміху заявив:

- Оце новина! Наша Арабелла закохалася. Я негайно розповім про все батьку.

Не давши вимовити мені й слова він зі своїм незамінним другом побігли до палацу. Я стояла немов вкопана у землю, знала, якщо Олівер щось надумав – його не спинити. Зважуючись на цей крок навіть не уявляла такий фінал. Я зазнала повного фіаско. Збираючи рештки своєї гордості розвернулася та високо піднявши голову поквапилася до своєї кімнати. Як навчали викладачі - у будь-якій ситуації потрібно залишатися принцесою. Атрей мовчки йшов позаду і коли я вже переступила поріг своїх покоїв він опустивши голову тихо мовив:

- Я не хотів, щоб так вийшло.

Зачинила двері перед його носом. Це все через нього, і як він насмілився відмовити мені, принцесі цілого королівства? Поглянула на себе в дзеркало – наче красуня. Завдяки моїй камеристці каштанове волосся зібране у високу зачіску, карі очі виглядають з-під довгих чорних вій, губи у міру червоні, а на щоках пашів свіжий рум’янець. Темно-синя сукня вигідно підкреслювала тонку талію перегукуючись з прикрасами на шиї та розкішною діадемою з сапфірами. Виявляється для нього я недостатньо гарна і навіть мій статус принцеси не допоміг. З ненавистю зняла діадему та жбурнула на підлогу. Я майже цілу ніч проплакала, не знаю звідки взялося стільки сліз, здавалося ще трохи й затоплю ними кімнату.

На наступний день про мою розмову з Атреєм знали усі жителі палацу. До мене доносилися чутки, насміхання та перешіптування, здавалося я стала загальним посміховиськом. Батько сердився. Викликавши до себе він строго пояснив, що мій вчинок не гідний принцеси, і взагалі жодній дівчині не личить так поводитися. Атрея одразу перевів у свою охорону, і я стала бачити його рідше та більше не розмовляла з ним. Злилася на хлопця, адже у тому, що палацом ширяться чутки винен він. Про моє зізнання знало лише троє людей, отже хтось з них не втримав язика за зубами. Не виключала, що це був нахабний охоронець, не кожного дня тобі освідчується сама принцеса. Потім від викладачів вислуховувала численні лекції етикету, а через місяць король повідомив про мої заручини з принцом сусідньої країни Даррелом Родманом тож моя доля вже була визначена.

Виринаючи з болючих спогадів намагалася залишатися спокійною та не виказувати свого хвилювання:

- Зате моє ставлення до тебе змінилося, ти мав рацію і моя дитяча закоханість швидко минула, якщо про це мова. – Спіймала думку, що більше переконую у цьому себе ніж його. Всі ці роки почуття до Атрея палали вогнем у моєму серці й лише за останній рік я змогла придушити їх та не мріяти про цього хлопця. Нарешті його розлюбила. Додала нотки обурення у голосі та продовжила: - До того ж у мене є наречений і мабуть, десь через місяць відбудеться наше весілля. Я обрала тебе на цю посаду тому, що нікому не можу довіряти, а одного разу ти врятував моєму батьку життя і надіюся якщо буде необхідність зробиш таке і для мене.

Атрей захистив мого батька від ворожої стріли, яка призначалася королю. Він прикрив володаря собою, поваливши його на землю і стріла влучила поруч, дивом нікого не зачепивши. Не брехала, коли вирішила призначити Атрея головою своєї охорони керувалася виключно цим випадком. Крім того, хлопець зарекомендував себе як вправний воїн, вірний та чесний слуга. Полегшено видихнувши він погодився:

- Для мене велика честь служити Вам, але якщо я стану головою Вашої охорони, то вважаю, що необхідно збільшити кількість вартових які постійно супроводжують Вас. Двоє йтимуть позаду, двоє – попереду і по одному з боку від Вас, разом шість. У разі необхідності вони зможуть створити собою коло заховавши Вас у центрі. Також рекомендую виселити всіх з королівського крила і дозволити заходити туди лише з дозволу. Таким чином у Ваші покої буде складно дістатися, тож ймовірний вбивця шукатиме інші способи. Проте, Вашу кімнату слід перевіряти кожного разу як Ви туди заходитимете. Якщо дозволите, то такі заходи слід вжити хоча б до тих пір поки не знайдуть вбивцю короля Теодора. Я вважаю це хтось з наближених осіб, адже непомітно зайти в королівські покої та тихо вбити володаря ножем не залишивши слідів зможе не кожний.

Слухаючи його пропозиції я переконалася у правильності свого рішення. Сподіваюся він зможе мене захистити. Випроставшись у кріслі намагалася здаватися величною:

- Добре, я дозволяю усі ці заходи щодо моєї безпеки. Є ще одна річ яку хочу доручити тобі. – В очах хлопця помітила цікавість. Він пильно спостерігає за мною і здається стежить за кожним моїм рухом: - Розслідуванням вбивства короля займається перший радник Родерік Геллман, але я йому не довіряю. Досі у нього немає жодної зачіпки. Бажаю, щоб ти проводив паралельне розслідування. Вбивця мого батька має бути покараний.

Варто мені було згадати про вбивцю як у кабінет без стуку увірвався мій дядько Джозеф Абрамс. Ось кого я боялася найбільше. У них з королем завжди були напружені стосунки, батько підозрював його у смерті Олівера, але доказів так і не знайшли. Всі роки дядько з двома доньками та дружиною жив у віддаленому герцогстві й у столиці з`являвся рідко. Власне він мав найбільшу вигоду у всіх цих смертях і зараз був другим у черзі на престол.

Оскільки я не досягла свого повноліття, то згідно з правилами спадкування дядько мав би стати моїм регентом і два роки фактично управляти країною та моїм життям. Єдиний варіант цього уникнути - це вийти заміж і тоді регентом стане мій чоловік. Саме так я збиралася вчинити, надіюся Даррел Родман швидко відповість на мій лист у якому я попросила зіграти наше весілля якнайшвидше, все ж таки ми шість років заручені й байдуже, що бачила його лише раз. Щоб не надавати дядьку владу я готова вийти заміж за будь-кого, не дарма батько йому не довіряв і можливо саме він є убивцею якого всі так старанно розшукують.

Джозеф Абрамс не зважаючи на присутність Атрея, який підвівся та опустив голову, поспішив до мене з претензіями:

- Арабелло, Бартолом`ю сказав, що ти його звільнила. Він поважна особа і служить при дворі багато років. Твій вчинок не розумний та безпідставний і до того ж ти не маєш права таке робити, я твій регент і такі питання слід вирішувати мені.

Регентом він ще став, але вже не сприймає мої накази, вважає – я буду маріонеткою у його руках. Здається Джозеф уже приміряв корону і не бажає з нею розлучатися, доведеться його розчарувати. Продовжуючи сидіти у широкому кріслі владним тоном намагалася опустити дядька з небес:

- Чому Ви увірвалися у мій кабінет без дозволу? Ваші претензії не приймаються, мені здається Ви не зовсім розумієте закони нашої країни, а так прагнете стати моїм регентом. Що ж, доведеться пояснити. Формально – я ще не королева, а лише принцеса. Моя коронація відбудеться за місяць і тільки тоді Ви можете претендувати на роль регента. Доти Ви не можете управляти країною та обговорювати мої накази. Але після коронації я виходжу заміж і мій чоловік стане регентом, тож Ваша поведінка для мене незрозуміла. Тепер щодо самого Бартолом`ю. Невже смерть короля для Вас не є вагомою причиною для звільнення? Він не впорався зі своєю роботою і довіряти йому життя я не маю наміру. Всі рішення які стосуються мене я можу приймати самостійно і Вашого схвалення не потребую.

Джозеф розгублено опустився на крісло. Мабуть, він не чекав такої різкої відповіді. Повільно дістав з кишені носовичок та протер ним лоба:

- А ти гарно підготувалася, бачу давно вже виросла. І кого дозволь дізнатися призначила на посаду голови своєї охорони?

Поглянула на Атрея, він продовжував стояти, але на його зазвичай без емоційному обличчі щось змінилося. Він уважніше розглядав мене і спіймавши мій погляд опустив очі донизу. Величним голосом, що відбився відлунням у кімнаті прозвучало:

- Атрей Вотерс – тепер голова моєї охорони.

Джозеф невдоволено зміряв поглядом охоронця. Як і очікувала дядько не сприйняв цю новину:

- Арабелло, він не має досвіду, зовсім молодий і не підходить на цю посаду. У такій справі не слід піддаватися особистим симпатіям і почуттям. Закоханість - не привід для підвищення по посаді.

- Та як Ви смієте? – вибухнула гнівом я. Невже помилка яку зробила шість років тому переслідуватиме мене вічно? – Ніякої закоханості немає, у мене весілля через місяць, надіюся свої хибні припущення Ви не озвучите моєму нареченому. Атрея я призначила тому, що він має досвід як рятувати життя володарю і зарекомендував себе вправним воїном та надійним охоронцем.

Атрей слухаючи мою оду нахваляння несміливо підвів на мене очі та впевнено мовив:

- Дякую за цю можливість, Ваша Високосте, намагатимусь виправдати Вашу довіру.

Дядько ледь стримував гнів. Бачила як важко йому це вдається. Проте відмовлятися від регентства не збирався:

- Дозволь поцікавитися: твій наречений про якого ти так говориш це випадково не Даррел Родман? – я кивнула головою у відповідь. Цікаво, що він вигадає, щоб запобігти цьому шлюбу. Чомусь на його обличчі засяяла легка посмішка – Доведеться тебе засмутити. Декілька днів тому ми отримали листа, у якому принц розірвав заручини з тобою, тож весілля не буде. Невже тобі не повідомили?

Це дуже здивувало мене. Навіщо Дарелу відмовлятися від мене тепер, коли одружившись зі мною він стане королем? Такий крок не розумний і позбавлений логіки. Звісно я не запалала несподіваним коханням до свого колишнього нареченого, але така новина дуже засмутила. Джозеф уважно спостерігав за моєю реакцією, здавалося вже святкував свою перемогу. Не витримала і поцікавилася:

- Звідки Вам про це відомо?