4 Глава

Віолетта

Вже пізно, багато часу пройшло, а мама досі не повернулася додому. Кілька разів дзвонив мій мобільний, який так і залишився лежати на підвіконні, а підійти і забрати його у мене вже не було сил.

Раптом вхідні двері стукнули і я зрозуміла, що вони прийшли.

- Я вдома, Віолетто. Вибач, на роботі трохи довелося затриматись. Ти хочеш їсти? - Цікавиться, коли заходить до кімнати.

Так, я хочу. Дуже. Але боюся їй про це сказати, боюся почути чергове незадоволення на свою адресу.

- Я тебе запитала не для того, щоб ти як риба продовжувала мовчати і ігнорувати мене!

- Так, я голодна, мамо!

- Чудово, зараз по швидкому зварю пельмені.

Пельмені? Я вже так втомилася від них за останній місяць. Але гаразд, пельмені, то пельмені. А раніше я харчувалася виключно здоровою їжею. А у мами просто нема часу готувати мені. Ось уся арифметика.

- Звичайно, матусю.

- Прийдеш до кухні, коли покличу.

- Звичайно, прийду, - відповідаю і вона виходить. А я розумію, що моє падіння сьогодні було невдалим, тому що до кісточки просто неможливо доторкнутися. Але я мушу прийти на кухню, маю. Тому через пів години, беру в руку милицю, піднімаюсь з ліжка через біль, обмацуючи рукою простір навколо себе, і тільки коли моя рука торкається дверної ручки – виходжу.

- Мені подарували чудовий цейлонський чай, я запарила тобі у чашку. Але перш ніж пити, він має добре настоятись.

- Я тебе зрозуміла. Як пройшов твій день? – питаю, коли вже сідаю за стіл.

- З користю. Завтра вихідний день, Віол.

- Для мене щодня вихідний, мамо.

– Ні, цей буде особливий.Я хочу тебе завтра дещо з ким познайомити.

- Що ти маєш на увазі? Тільки не кажи, що ти так швидко вирішила знайти заміну батькові! – чую удар по столу.

- Я шукала не заміну батькові! Та й хто ти така, щоб мене засуджувати?!

– Я твоя дочка.

- Ти – моє прокляття. Ось хто ти така. Гаразд, Віол, їж, я вже по горло сита, - ставить переді мною тарілку з вилкою, а сама йде.

Але за кілька хвилин повертається, коли я вже доїдаю останній пельмінь.

- Наїлася?

– Ні.

- Хочеш добавки?

- Не відмовлюся.

Вона забирає в мене тарілку та повертає мені.

- Дякую мамо.

- Їж на здоров'я. Втім, завтра до нас у гості прийде чоловік, - я завмираю на кілька секунд, утримуючи вилку в повітрі.

– Не треба засуджувати мене. Я це роблю для нас. У нього дуже багато грошей, і якщо мені вдасться одружити його на собі, ми ніколи більше нічого не потребуватимемо, а ти зможеш знову бачити цей прекрасний світ у всіх фарбах.

Моя мати завжди була гарною жінкою. Виглядала молодше своїх років, з ідеальним довгим русявим волоссям, зеленими очима і тонкою, як осиновий стан фігуркою. Батько від цього й ревнував її. А вона кохала йлише його. Тому новина про те, що в її житті так швидко з'явився новий чоловік, трохи бентежила мене.

- Я не кохаю його, Віолетто. У моєму серці та душі завжди буде твій батько.

- Але ти спиш із ним, так? Так просто дорослі та багаті чоловіки не зустрічаються із звичайними жінками.

- Так, я з ним трахаюсь! Так! Мені 43 роки. І не тобі мене навчати!

- Я й не вчу тебе, мамо. Це твоє життя.

- Якщо я вийду за нього, Родя стане твоїм життям. Ми перейдемо до нього жити.

– Ти вже все вирішила сама.

- Вирішила. Так буде краще для всіх. Жаль, що ти не бачиш, яку обручку він мені подарував.