3 Глава

В'ячеслав

- Брате, тобі не набридло постійно мінятися місцями? Ці бідні повії досі не можу розібратися хто з нас двох  їх має.

- Славо, то в цьому ж і весь кайф. Згадай, як це сталося вперше. Екстрім..

- Екстрім? Коли ти трахнув Ірку, яка потім мене діставала дзвінками? Ні, це було не дуже весело.

- Віта та Крісті не такі. Ти чи я? Яка різниця?

- Різниця? Та в тому, що мені жодна з них не подобається, ось у чому. А ти їх… І мене на це підписав.

- Не всі народжуються близнюками. Нам з тобою пощастило, тож цим треба користуватися.

- Тобі не набридло користуватися дівчатами?

- А ти в нас дуже правильний? Славо, не біси мене. Давай краще вип'ємо, - простягає мені Тоха склянку з віскі. Так, сьогоднішній вечір обіцяє бути важким. І хто б міг подумати, що з нас виростуть такі моральні виродки?

А все завдяки заслугам Віолетти Михової. Нашій колишній однокласниці. Світловолосої красуні з бірюзовими очима. За нею бігала вся школа, але в неї завжди на першому місці був теніс, а на другому знущання з нас.

Досі згадую ті дні, але пам'ятаю наш випускний вечір.

- Прийом, плането Земля! - клацає пальцями перед лицем Тоха, а потім видихає на мене кільця диму від кальяну. Сьогодні п'ятниця, а значить, час для веселощів. Річка алкоголя і красиві дівчата. Що може бути краще?

- Та задумався просто. Ти давно спілкувався з Лілею?

- З Лілею? Ти маєш на увазі колишню однокласницю? Та кілька днів тому. А чого ти так несподівано згадав про неї? От тільки не треба, Славо.

- Про що ти?

- Ні, про що ти? Ну гаразд, пройшов уже рік, як сталася та аварія, в яку потрапила Віолетта. Сиднею. Постраждала гарненько. Але мені її не шкода.

А ти все ще сохнеш по ній?

– Я не сохну.

- Обманювати можеш кого завгодно, але тільки не мене. Я пам'ятаю той день, коли ти з новин дізнався про аварію і про те, в якому важкому стані перебуває Віола. Адже її насправді, можна сказати, витягли з того світу.

- Вона ще у Сіднеї?

– Слухай, я не знаю. На відміну від тебе, я забув про  її існування , як тільки залишив стіни школи. Ліля нічого сама не знає. Де вона, з ким вона, що вона? Їй байдуже. Її вона теж встигла підставити. Стерва, вона й у Африці стерва.

- Гаразд, фіг з нею. Чув, що наш батько начебто збирається нас вкотре приголомшити новиною.

- Знову пані? Чергова золото шукачниця?

- Не знаю, - випиваю склянку, прикриваю повіки, відкидаючись на спинку дивана.

- Ну нічого, ми і з нею впораємося, і з іншими, які претендуватимуть на його гроші. Не вперше. Досить киснути. Давай приват замовимо?

- Як хочеш, мені байдуже.

- Так, гаразд, я тобі винен за Віту та Крісті. Тут добірні дівчатка. Професійні танцівниці та стриптизерки.

- Ну, якщо професійні, тоді давай.

- І професійно вони не лише танцюють, звісно, ​​за додаткову плату. Ти напружений, тобі треба розслабитись, братику.

- Ти маєш рацію, мені треба розслабитися. Мінет саме те!  На більше у мене просто не вистачить сил.

- Це все через твої принципи - ніколи не трахати повію.

- Можливо.